Акерманські степи: відмінності між версіями
(Створена сторінка: '''«Аккерманські степи»''' — вірш Адама Міцкевича, також відомий як '''«Акерманські степи»'''. ==Вірш== {{Цитата|Пливу на обшири сухого океану. Як човен, повіз мій в зеленій гущині Минає острови у хвилях запашні, Що ними бур’яни підносяться багряно. Вже мо...) |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
==Вірш== | ==Вірш== | ||
{{Цитата|Пливу на обшири сухого океану. | Вірш у перекладі Максима Рильського<ref>{{Cite book|url=http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/133513/13-Sydiachenko.pdf?sequence=1|назва=«Кримські почуття, ув'язнені у форму сонета»; Слово і Час, № 9|автор=Сидяченко Наталя|видавництво=НАН України|рік=2009|дата-доступу=12 липня 2023|місце=Київ}}</ref>:{{Цитата|Пливу на обшири сухого океану. | ||
Як човен, повіз мій в зеленій гущині | Як човен, повіз мій в зеленій гущині | ||
Версія за 14:44, 12 липня 2023
«Аккерманські степи» — вірш Адама Міцкевича, також відомий як «Акерманські степи».
Вірш
Вірш у перекладі Максима Рильського[1]:
Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, повіз мій в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур’яни підносяться багряно.
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану...
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністер, то лампа Акерману.
Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не вздрів, — лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,
І вужа, що повзе зіллями таємниче...
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
І голос із Литви. — Вперед! Ніхто не кличе.
Примітки
- ↑ Сидяченко Наталя: «Кримські почуття, ув'язнені у форму сонета»; Слово і Час, № 9 — Київ : НАН України, 2009., переглянуто 12 липня 2023