Акерманські степи: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
Що ними бур’яни підносяться багряно. | Що ними бур’яни підносяться багряно. | ||
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану... | Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану... | ||
| Рядок 17: | Рядок 18: | ||
То світиться Дністер, то лампа Акерману. | То світиться Дністер, то лампа Акерману. | ||
Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі, | Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі, | ||
| Рядок 23: | Рядок 25: | ||
Чутно й метелика, що тріпається в млі, | Чутно й метелика, що тріпається в млі, | ||
І вужа, що повзе зіллями таємниче... | І вужа, що повзе зіллями таємниче... | ||
Версія за 14:45, 12 липня 2023
«Аккерманські степи» — вірш Адама Міцкевича, також відомий як «Акерманські степи».
Вірш
Вірш у перекладі Максима Рильського[1]:
Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, повіз мій в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур’яни підносяться багряно.
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургану...
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністер, то лампа Акерману.
Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не вздрів, — лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,
І вужа, що повзе зіллями таємниче...
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
І голос із Литви. — Вперед! Ніхто не кличе.
Примітки
- ↑ Сидяченко Наталя: «Кримські почуття, ув'язнені у форму сонета»; Слово і Час, № 9 — Київ : НАН України, 2009., переглянуто 12 липня 2023