Голод на Буджаку (1946—1947)

Голод у Буджаку — частина масового голоду в Україні 1946—1947 років, який посилила совєтська влада, проводячи насильницьку колективізацію у посушливі неврожайні повоєнні роки. Совєти відбирали землю у селян, організовували колгоспи, а отриману продукцію експортували на Росію або за кордон.

Голод 1946—1947 років забрав життя біля 10% жителів Буджаку.

Причини

Після закінчення Другої світової війни стан сільського господарства був дуже складний, і ще більше його підірвала посуха 1946 року. Однак ця складна ситуація стала ще гіршою через штучне творення голоду совєтською владою.

Совєти здійснювали репресивну хлібозаготівельну та податкову політики, а також насильницькі надмірні зернопобори в посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада СССР на чолі з Йосифом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки. Зокрема, велику кількість продукції вивозили на Росію, зокрема в Ленінград (нині — Санкт-Петербург), та експортували в Болгарію, тодішню Чехословаччину, Польщу, Францію, Німеччину.

1946 року Совєтський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги Франції, Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословаччині та іншим країнам. У цей самий час в Україні спалахнув лютий голод, хоч запаси зерна в Україні і перевищували мінімальний рівень, аби запобігти масовому голоду та вимиранню населення.

Перебіг подій

17 лютого УМВД Ізмаїльської області доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилась смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 року в області померло 4533 особи, народилися — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померли від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 року померло 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тисяч хворих на дистрофію. Особливо велика смертність спостерігалась в Новоіванівському і Болградському районах.

За перше півріччя 1947 року органи МВД УССР на території 15 областей України зафіксували 130 випадків людоїдства та 189 випадків трупоїдства. Найбільш частими вони були в Ізмаїльській області: відповідно 53 і 82 випадки. В Ізмаїльській області в 1947 році на кожну тисячу дітей до 1 року померли 319.

Помирали ті, хто в совєтській системі не мав права на отримання продовольства від держави, тобто селяни. Ті ж, хто мав таке право, переважно міські робітники, зазвичай виживали.

Для етнічної групи гагаузів голод мав найтрагічніші наслідки: від нього померло близько 40% гагаузького населення, що поставило цей етнос на грань зникнення.

Втеча від голоду

Велика кількість людей втікали від голоду залізницею на Захід України. Тоді в західних областях ще не розгорнули сповна мережу колгоспів: на лютий 1947-го відновили лише 507 колгоспів з 2866, створених тут під час першої окупації совєтами у 1939—1940 роках.

Ріст злочинності

Через голод значно збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і продовольства. Улітку 1947 року, коли люди почали рятувати себе зерновими з колгоспів, влада різко на це відреагувала. Так, до «закону про п’ять колосків» від 7 серпня 1932 року, яким передбачалося покарання 10-річним ув’язненням тих, хто самовільно «розкрадав колгоспне майно», додали два нових укази президії Верховного Совєта СССР від 4 червня 1947-го:

• «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й суспільного майна»
• «Про посилення охорони особистої власності громадян».

На селі незаконно збирали або зрізали колоски як прості колгоспники, так і голови колгоспів, сільрад, секретарі партійних чи комсомольських організацій. Чим вища була посада, тим більше було можливостей для привласнення зерна.

Цитати

• «В колгоспах немає сенсу працювати, тому що хліб забирають». «Де колгоспи — там немає хліба». «Добре вам, що у вас землю не відібрали», — цитати людей, що втекли на Захід України від голоду.
• «Демобілізувався, приїхав додому, але краще мене б убили на фронті, ніж мучитися вдома, де вмирають всі з голоду… Не бачу ніякої допомоги зі сторони держави», — з листа від мешканця Ізмаїльської області.

Дослідження

• 2017 року в Ізмаїлі пройшла конференція «III Дунайські наукові читання. Голод 1946—1947 років».

• 2023 року в обласному центрі гагаузької культури у селі Виноградівка на Болградщині презентували книгу «Can acısı» — «Біль душі»: це збірка учнівських дослідницьких робіт про голод 1946—1947 років, зокрема записи спогадів тих, хто пережив голод.

У культурі

Проєкт «Голод» Йони Тукусер, 2022

• 2022 року Йона Тукусер — українська художниця болгарського походження — відкрила у Болгарії в Софії виставку картин «Голод», присвячену зокрема і голоду на Бессарабії.
• 2023 року Йона Тукусер випустила документальний фільм «Антропофаг» зі спогадами буджацьких болгар про голод.

Див. також

• Злочини СССР в Аккермані

Література

• III Дунайські наукові читання: Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти // Ізмаїльський державний гуманітарний університет. — Ізмаїл, 2017 / ISBN 978-966-02-7025-1
• Сазонов В. В. Повоєнний голод в УРСР (1946–1947 рр.) і державна політика // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки // Матеріали Міжнародної наукової конференції Київ, 20—21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський націо- нальний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
• Рабенчук О. П. Голод 1946–1947 рр. в Україні: вплив на свідомість та поведінку населення / Рабенчук О. П. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — 2008. — 13. — С. 271—282.

Посилання

• Документальний фільм Йони Тукусер «Антропофаг»