Голод на Буджаку (1946—1947)

Останнє редагування: 25 листопада 2023
Матеріал з Аккерманіка
Категорії

Голод на Буджаку (1946—1947)

Останнє редагування: 25 листопада 2023

Голод у Буджаку — частина масового голоду в Україні 1946—1947 років, який влаштувала совєтська влада.

Передумови

Після закінчення Другої світової війни стан сільського господарства був дуже складний, і ще більше його підірвала посуха 1946 року. Однак ця складна ситуація стала ще гіршою через штучне творення голоду совєтською владою.

Совєти здійснювали репресивну хлібозаготівельну та податкову політики, а також насильницькі надмірні зернопобори в посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада СССР на чолі з Йосифом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки та відновлення військово-промислового комплексу.

Історія

17 лютого УМВД Ізмаїльської області доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилась смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 року в області померло 4533 особи, народилися — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померли від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 року померло 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тисяч хворих на дистрофію. Особливо велика смертність спостерігалась в Новоіванівському і Болградському районах[1].

За перше півріччя 1947 року органи МВД УССР на території 15 областей України зафіксували 130 випадків людоїдства та 189 випадків трупоїдства. Найбільш частими вони були в Ізмаїльській області: відповідно 53 і 82 випадки[2].

В Ізмаїльській області в 1947 році на кожну тисячу дітей до 1 року померли 319[3].

Велика кількість людей втікали від голоду залізницею на Захід України. Тоді на в західних областях ще не розгорнули сповна мережу колгоспів: на лютий 1947-го відновили лише 507 колгоспів з 2866, створених тут під час першої окупації совєтами у 1939—1940 роках[4].

Через голод значно збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і продовольства. Улітку 1947 року, коли люди почали рятувати себе зерновими з колгоспів, влада різко на це відреагувала. Так, до «закону про п’ять колосків» від 7 серпня 1932 року, яким передбачалося покарання 10-річним ув’язненням тих, хто самовільно «розкрадав колгоспне майно», додали два нових укази президії Верховного Совєта СССР від 4 червня 1947-го[5]:

  • «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й суспільного майна»
  • «Про посилення охорони особистої власності громадян».

Цитати

  • «В колгоспах немає сенсу працювати, тому що хліб забирають». «Де колгоспи — там немає хліба». «Добре вам, що у вас землю не відібрали», — цитати людей, що втекли на Захід України від голоду[4].
  • «Демобілізувався, приїхав додому, але краще мене б убили на фронті, ніж мучитися вдома, де вмирають всі з голоду… Не бачу ніякої допомоги зі сторони держави», — з листа від мешканця Ізмаїльської області[4].

Дослідження

2017 року в Ізмаїлі пройшла конференція «III Дунайські наукові читання. Голод 1946—1947 років»[6].

Примітки

  1. Голод в Україні. 1946—1947. Документи і матеріали. — К. — Нью-Йорк, 1996. — С. 184. ОЛЕГ РАБЕНЧУК, переглянуто 3 березня 2013
  2. Рабенчук, 2008, с. 275
  3. Матеріали Міжнародної наукової конференції Київ, 20—21 листопада 2013, сторінка 133
  4. 4,0 4,1 4,2 Рабенчук, 2008, с. 273
  5. Рабенчук, 2008, с. 277
  6. «Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти», 2017

Література