Голод на Буджаку (1946—1947)
Голод у Буджаку — частина масового голоду в Україні 1946—1947 років, який посилила совєтська влада, проводячи насильницьку колективізацію у посушливі неврожайні повоєнні роки. Совєти відбирали землю у селян, організовували колгоспи, а отриману продукцію експортували на Росію або за кордон.
Голод 1946—1947 років забрав життя біля 10% жителів Буджаку[1].
Причини
Після закінчення Другої світової війни стан сільського господарства був дуже складний, і ще більше його підірвала посуха 1946 року. Однак ця складна ситуація стала ще гіршою через штучне творення голоду совєтською владою.
Совєти здійснювали репресивну хлібозаготівельну та податкову політики, а також насильницькі надмірні зернопобори в посушливі неврожайні повоєнні роки. Влада СССР на чолі з Йосифом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки. Зокрема, велику кількість продукції вивозили на Росію, зокрема в Ленінград (нині — Санкт-Петербург), та експортували в Болгарію, тодішню Чехословаччину, Польщу, Францію, Німеччину[2].
1946 року Совєтський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги Франції, Польщі, Румунії, Болгарії, Чехословаччині та іншим країнам[3]. У цей самий час в Україні спалахнув лютий голод, хоч запаси зерна в Україні і перевищували мінімальний рівень, аби запобігти масовому голоду та вимиранню населення[4].
Перебіг подій
17 лютого УМВД Ізмаїльської області доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилась смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 року в області померло 4533 особи, народилися — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померли від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 року померло 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тисяч хворих на дистрофію. Особливо велика смертність спостерігалась в Новоіванівському і Болградському районах[5].
За перше півріччя 1947 року органи МВД УССР на території 15 областей України зафіксували 130 випадків людоїдства та 189 випадків трупоїдства. Найбільш частими вони були в Ізмаїльській області: відповідно 53 і 82 випадки[6]. В Ізмаїльській області в 1947 році на кожну тисячу дітей до 1 року померли 319[3].
Помирали ті, хто в совєтській системі не мав права на отримання продовольства від держави, тобто селяни. Ті ж, хто мав таке право, переважно міські робітники, зазвичай виживали[4].
Втеча від голоду
Велика кількість людей втікали від голоду залізницею на Захід України. Тоді в західних областях ще не розгорнули сповна мережу колгоспів: на лютий 1947-го відновили лише 507 колгоспів з 2866, створених тут під час першої окупації совєтами у 1939—1940 роках[7].
Ріст злочинності
Через голод значно збільшилась кількість грабунків особистого майна громадян і продовольства. Улітку 1947 року, коли люди почали рятувати себе зерновими з колгоспів, влада різко на це відреагувала. Так, до «закону про п’ять колосків» від 7 серпня 1932 року, яким передбачалося покарання 10-річним ув’язненням тих, хто самовільно «розкрадав колгоспне майно», додали два нових укази президії Верховного Совєта СССР від 4 червня 1947-го[8]:
- «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й суспільного майна»
- «Про посилення охорони особистої власності громадян».
На селі незаконно збирали або зрізали колоски як прості колгоспники, так і голови колгоспів, сільрад, секретарі партійних чи комсомольських організацій. Чим вища була посада, тим більше було можливостей для привласнення зерна[9].
Цитати
- «В колгоспах немає сенсу працювати, тому що хліб забирають». «Де колгоспи — там немає хліба». «Добре вам, що у вас землю не відібрали», — цитати людей, що втекли на Захід України від голоду[7].
- «Демобілізувався, приїхав додому, але краще мене б убили на фронті, ніж мучитися вдома, де вмирають всі з голоду… Не бачу ніякої допомоги зі сторони держави», — з листа від мешканця Ізмаїльської області[7].
Дослідження
2017 року в Ізмаїлі пройшла конференція «III Дунайські наукові читання. Голод 1946—1947 років»[10].
Примітки
- ↑ Роман Кабачій: Про гагаузів – невидимих сусідів України, Історична правда, 4 вересня 2018, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ Галина Терещук: Свідок голоду 1946-47 років: хто не мав грошей чи речей на обмін – умирав, Радіо Свобода, 20 лютого 2021, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ 3,0 3,1 Сазонов, 2013, с. 133
- ↑ 4,0 4,1 Сазонов, 2013, с. 134
- ↑ Голод в Україні. 1946—1947. Документи і матеріали. — К. — Нью-Йорк, 1996. — С. 184. ОЛЕГ РАБЕНЧУК, переглянуто 3 березня 2013
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 275
- ↑ 7,0 7,1 7,2 Рабенчук, 2008, с. 273
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 277
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 278
- ↑ «Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти», 2017
Література
- III Дунайські наукові читання: Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти // Ізмаїльський державний гуманітарний університет. — Ізмаїл, 2017 / ISBN 978-966-02-7025-1
- Сазонов В. В. Повоєнний голод в УРСР (1946–1947 рр.) і державна політика // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки // Матеріали Міжнародної наукової конференції Київ, 20—21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський націо- нальний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
- Рабенчук О. П. Голод 1946–1947 рр. в Україні: вплив на свідомість та поведінку населення / Рабенчук О. П. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — 2008. — 13. — С. 271—282.