Долина Джинів: відмінності між версіями

Матеріал з Аккерманіка
мНемає опису редагування
(розширено цитату)
Рядок 9: Рядок 9:
"Хай знову вони мешкають в Камр-ал-Кумі і, помилуй боже, нехай не ходять вони на синів адамових, а сини адамові нехай не ходять до них".
"Хай знову вони мешкають в Камр-ал-Кумі і, помилуй боже, нехай не ходять вони на синів адамових, а сини адамові нехай не ходять до них".


І з того часу ця піщана долина є місцем, що вселяє страх і жах, а той, хто входить до неї, дивується і приголомшується. [...] [Місце це] - ніби піщане море. Весь час із піска виринає велика кількість бугрів, потім вони провалюються, виникають в іншому місці. Це - величезне, вселяюче жах видовище.<ref>Челебі, Евлія. (1997) ''[https://shron1.chtyvo.org.ua/Chelebi_Evliia/Knyha_podorozhi_Pivnichne_Prychornomoria.pdf? Книга подорожі. Північне Причорноморʼя]''Одеса, Гермес: 14.  </ref></blockquote>{{Примітки}}
І з того часу ця піщана долина є місцем, що вселяє страх і жах, а той, хто входить до неї, дивується і приголомшується. [...] [Місце це] - ніби піщане море. Весь час із піска виринає велика кількість бугрів, потім вони провалюються, виникають в іншому місці. Це - величезне, вселяюче жах видовище.
 
Одного разу ми з пʼятьма-десятьма друзями набрались сміливості і - хто на коні, хто пішки - захопивши вʼязки очерету, попрямували туди, [по дорозі] втикаючи очеретини в пісок, аби по цих мітках повернутись назад. І ось, набравшись хоробрості, цілу годину ми валандались по цих пісках, вимучені, втомлені. Дехто з нас знайшов луки, черевики, палиці, стріли джинів, інші познаходили казани, сковорідки, миски, піки. Коли ми вже закінчували пошуки, подув безплідний вітер; він повалив очеретини, які ми втикали в пісок; наша дорога зникла.<ref>Челебі, Евлія. (1997) ''[https://shron1.chtyvo.org.ua/Chelebi_Evliia/Knyha_podorozhi_Pivnichne_Prychornomoria.pdf? Книга подорожі. Північне Причорноморʼя]''Одеса, Гермес: 14.  </ref></blockquote>{{Примітки}}

Версія за 16:09, 15 вересня 2023

Історична місцевість, що включає південно-східну частину Білгорода-Дністровського.

Описана у "Книзі подорожей" османського мандрівника Евлія Челебі, який відвідав Аккерман у 1657 році:[1]

ОПИС СТРАШНОЇ ДОЛИНИ КАМР-АЛ-КУМ

Хай буде відомо благочестивим братам [мусульманам] що ці аккерманські долини до потопу всі були морем. Коли Іскандер Дворогий [Александр Македонський] за наказом самого бога прорубав Чорноморську протоку і примусив [Чорне море] текти до Середземного [води відійшли], і ці місця залишились краєм незалюднених, безплодних пісків. Злі духи - джини - облюбували ці долини і поселились тут. І до самого початку епохи Сасанідів ця безкрайня рівнина була місцем відпочинку джинів.

За часів останніх Навширванів пехліван на імʼя Салсал, закінчуючи свою подорож, прибув на цю аккерманську землю. І що ж він побачив? Місце для фортеці з приємною водою і повітрям. Але неподалік знаходився притулок джинів. Зібравши відразу своїх мудреців, він [за всіма правилами] науки виготовив для джинів великий талісман і викарбував на ньому:

"Хай знову вони мешкають в Камр-ал-Кумі і, помилуй боже, нехай не ходять вони на синів адамових, а сини адамові нехай не ходять до них".

І з того часу ця піщана долина є місцем, що вселяє страх і жах, а той, хто входить до неї, дивується і приголомшується. [...] [Місце це] - ніби піщане море. Весь час із піска виринає велика кількість бугрів, потім вони провалюються, виникають в іншому місці. Це - величезне, вселяюче жах видовище.

Одного разу ми з пʼятьма-десятьма друзями набрались сміливості і - хто на коні, хто пішки - захопивши вʼязки очерету, попрямували туди, [по дорозі] втикаючи очеретини в пісок, аби по цих мітках повернутись назад. І ось, набравшись хоробрості, цілу годину ми валандались по цих пісках, вимучені, втомлені. Дехто з нас знайшов луки, черевики, палиці, стріли джинів, інші познаходили казани, сковорідки, миски, піки. Коли ми вже закінчували пошуки, подув безплідний вітер; він повалив очеретини, які ми втикали в пісок; наша дорога зникла.[2]

  1. Джерело?
  2. Челебі, Евлія. (1997) Книга подорожі. Північне ПричорноморʼяОдеса, Гермес: 14.