Аккерманська жіноча гімназія

Матеріал з Енциклопедія Білгород-Дністровщини
Аккерманська жіноча гімназія

Аккерманська жіноча гімназія — навчальний заклад у Аккермані, що діяв протягом 18601910-х років. У 18651872 роках носив назву Павлівське народне жіноче училище, у 18721895-х — Павлівська жіноча прогімназія.

Історія[ред. | ред. код]

Народне жіноче училище[ред. | ред. код]

Павлівське народне жіноче училище, 1869

Історія закладу почалася 1860 року, коли донька інженера Ольга Карлівна Фон-Фохт відкрила в Аккермані дівочий пансіон для заможних батьків[1]. 1865 року на основі пансіону сформували Павлівське народне жіноче двокласне училище[2] — назване на честь Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора Павла Євстафійовича Коцебу[3].

Училище знаходилося за розі Михайлівської та Поліцейської вулиць у будинку Петра Руссова (міський голова Аккерману у 1850-х), яке він безкоштовно надав у користування; сучасна адреса — вул. Олімпійська, 23. Петро Руссов та його брат Христофор були почесними наглядачами та спонсорами жіночого училища, а в майбутньому — і прогімназії[2]. Перша попечителька училища — Шарлотта Іванівна Гангардт, дружина міського голови Аккерману протягом 18721875 років Івана Гангардта, перша начальниця — Ольга Карлівна Фон-Фохт[3].

Жіноча прогімназія[ред. | ред. код]

1870 року російський імператор Олександр II видав «Положення про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти». За цією постановою жіночі училища I розряду ставали гімназіями (7 років навчання), а II розряду — прогімназіями (3 роки)[4]. Таким чином, училище реорганізували у жіночу прогімназію: рішення про це затвердили 10 (22) квітня 1872 року, а вже 1 (13) грудня того ж року відбулося урочисте відкриття, на яке прийшли більше 100 учениць із батьками[3].

1893 року заклад переїхав у новопридбаний на аукціоні будинок на початку Архієрейської вулиці (нині вул. Незалежності)[5][2].

Жіноча гімназія[ред. | ред. код]

1895 року прогімназію перетворили на жіночу гімназію[5]. Станом на 1909 рік особовий склад гімназії складав 29 осіб. Навчання тривало сім років, дівчата вивчали Закон Божий, російську мову, історію, географію, природознавство та геометрію. За окрему оплату могли вивчати німецьку та французьку мови, займатися співами, музикою, малюванням і танцями. У 1900-х почали викладати латинську мову, домогосподарство, гігієну та гімнастику[5].

Станом на 1909 рік навчання коштувало 98 рублів 42 копійки[5], а зарплата працівників коливалася від 180 до 480 рублів[3]. Кількість учениць сягала 300 дівчат. Після закінчення 7 класів випускниці отримували атестат, а в разі закінчення додаткового 8-го класу отримували звання домашньої наставниці. Окрім того, випускниці мали змогу стати вчительками народного училища: для цього треба було пройти практику у початковій школі. Більшість випускниць гімназії отримували звання наставниць та домашніх вчительок і згодом працювали у школах та училищах Аккерману та Аккерманського повіту[5].

Структура[ред. | ред. код]

Керування прогімназією, а згодом і гімназією доручалося начальниці, яку обирала опікунська рада і затверджував міністр народної просвіти. Опікунська рада складалася з сімох осіб, серед яких постійними членами були попечителька гімназії, начальниця та директор чоловічої гімназії[5].

Начальниці гімназії: Ольга Карлівна Фон-Фохт (1885), Анна Павлівна Рущинська (1911), Варвара Федорівна Бур’янова (1914)[5].

Попечительки гімназії: Шарлотта Іванівна Гангардт[3], дружина колезького секретаря Кароліна Марціанівна Клименко (1882), графиня Олександра Валеріанівна Толстая (1883), Анна Дмитрівна Зангерова (1893)[5].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Олексій Пермінов: Улица Архиерейская (Mihail Eminescu, Калинина). Часть 1-я, Старий Аккерман, 4 липня 2013, переглянуто 17 вересня 2021
  2. 2,0 2,1 2,2 Олексій Пермінов: Фотосравнения. Угол Михайловской и Полицейской, Старий Аккерман, 20 червня 2020, переглянуто 17 вересня 2021
  3. 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Діана Георгіца: КН №92, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6 — Ізмаїл : Кур’єр, 21 листопада 2018., переглянуто 17 вересня 2021
  4. Діана Георгіца: КН №90, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6 — Ізмаїл : Кур’єр, 14 листопада 2018., переглянуто 17 вересня 2021
  5. 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 5,5 5,6 5,7 М. Шебалдіна: История города — Память былого времени, Слово Придністров'я, 26 квітня 2012, переглянуто 17 вересня 2021