Історія українців у Білгороді-Дністровському: відмінності між версіями
Рядок 61: | Рядок 61: | ||
* [https://nte.etnolog.org.ua/arkhiv-zhurnalu/2016-rik/2/917-retsenzii/678-ukraintsi-budzhaka-rets-derevencha-m-budzhatskyi-slid-matvii-derevencha-odesa-druk-pivden-2015-352-s Українці Буджака] | * [https://nte.etnolog.org.ua/arkhiv-zhurnalu/2016-rik/2/917-retsenzii/678-ukraintsi-budzhaka-rets-derevencha-m-budzhatskyi-slid-matvii-derevencha-odesa-druk-pivden-2015-352-s Українці Буджака] | ||
* [https://web.archive.org/web/20220401184904/http://history.odessa.ua/publication15/pdf/52.pdf Заселення українцями Буджаку: історичні джерела і родинні перекази] | * [https://web.archive.org/web/20220401184904/http://history.odessa.ua/publication15/pdf/52.pdf Заселення українцями Буджаку: історичні джерела і родинні перекази] | ||
* [https://risu.ua/upc-kp-u-bilgorodi-dnistrovskomu-hresnoyu-hodoyu-nagadala-pro-svoji-prava_n85385 УПЦ КП у Білгороді-Дністровському хресною ходою нагадала про свої права] | |||
[[Категорія:Українська громада Білгорода-Дністровського]] | [[Категорія:Українська громада Білгорода-Дністровського]] |
Версія за 21:01, 24 серпня 2023
Історія українців у Білгороді-Дністровському — хронологія життя української громади у Білгороді-Дністровському.
Історія
Українська громада в Аккермані почала формуватися вже наприкінці XVIII — початку XIX століть. До неї входили селяни, козаки, ремісники, купці[1].
1800-ті
За переписом 1808 року в Аккермані проживали 345 родин, серед них 46 родин (13,3 %) — українці[1]. Переважна більшість українського населення Аккермана потрапила в нього після блукань у Придунайських степах і Молдові. Походження українців в Аккермані:
- 18 родин (39%) — з Аккерманського повіту
- 5 родин (11%) — з Кілійського повіту
- 1 (2 %) — з-за Дунаю
- 7 родин (17 %) — з молдовський повітів (Кишинівський, Сорокський, Оргєєвський)
- 2 родини (4,5 %) — з Хотинської раї
- 4 родини (9 %) — з Тираспольського повіту
- 5 родин (11 %) — прибули з воєводств «колишнього Польського королівства»
- 2 родини (4,5 %) — з Херсонської губернії
- 1 родина (2 %) — «cтарожили», або «корінні»
«Старожили» у переписі зазначені як ті, «що давно зайшли». Найранніший час своєї появи в місті вказав Семен Посмітюха — 1789 рік[1].
1810-ті
За переписом міста 1819 року населення Аккермана становило 1085 родин, серед них більшість — українці (52 %), 560 родин, або 2343 особи: 1310 чоловіків і 1033 жінки[1].
Розподілення за віком:
- 21—30 років — 85 осіб (15 %)
- 31—40 років — 214 (38 %)
- 41—50 років — 135 (24 %)
- 51—60 років — 81 (15 %),
- 61 і більше — 45 (8 %).
Українці мали прості родини, до яких входили батьки та їхні діти або батьки, діти та онуки. У 40 % родин різниця між шлюбними партнерами становила 15 років, іноді більше 20 років. У таких родинах чоловіки одружувалися і мали дітей після 35—40 років[1].
1917—1918
У жовтні 1917 року в Кишиневі відбувся з'їзд Військового комітету бессарабських молдаван. За прикладом Української Центральної Ради в Києві, на з'їзді постановили створити вищий орган державної влади — Сфатул Церій (Крайова Рада) зі 120 членів (пізніше число збільшили до 150). При цьому для молдаван виділили 84 мандати (70%), а для інших національностей і немолдовських громадських організацій — 30% мандатів. Відсоток мандатів молдаван контрастував із відсотком молдовського населення Бессарабії за останнім переписом населення 1897 року — 47,58%[2].
27 березня 1918 року українські делегати до Крайової Ради голосували проти об'єднання Бессарабії з Румунією. Невдовзі за наказом генерала Броштяну, командувача румунської окупаційної армії, їх без суду розстріляли[2].
1918—1940
Під час румунської окупації управління Бессарабією характеризувалося зниженням культурного, економічного та соціального рівня населення, при цьому були впроваджені колоніальні методи та активно здійснювалася асиміляція українського населення[3].
Товариство «Просвіта»
1936 року в Аккермані відкрили місцеве товариство «Просвіта»[4] — громадську організацію, створену 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу[5].
Див. також
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Бачинська О. А.: Формування та розвиток української громади в місті. Аккерман у ХІХ ст. — Одеса : Наукові видання ОНУ, 2007., переглянуто 7 лютого 2023
- ↑ 2,0 2,1 Іван Новосівський: Нарис історії права Буковини і Басарабії. С. 112 — Нью-Йорк : Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, 1986., переглянуто 12 липня 2023
- ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
- ↑ Оснування т-ва «Просвіта» в Аккермані, Діло, 28 січня 1937, переглянуто 21 травня 2023
- ↑ Стаття «Товариство „Просвіта“ (1868—1939)» на Вікіпедії
Посилання
- Українська мова на південних теренах України, зокрема на Одещині, перебуває нині майже у повному занепаді
- С. В. Ушанова, «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини»
- Бачинська О.А., Чухліб Т.В. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775 – 1905). – К.: Арій, 2016. – 464 с.: іл.
- Реалізація місцевою владою Південної України політики уряду Російської імперії щодо козацтва в XIX ст
- Формування регіональних груп українців у Буджаку, Нижньому Подунав'ї та дельті Дунаю
- Українці Буджака
- Заселення українцями Буджаку: історичні джерела і родинні перекази
- УПЦ КП у Білгороді-Дністровському хресною ходою нагадала про свої права