Аккерманська жіноча гімназія: відмінності між версіями
Немає опису редагування Мітки: Скасовано Візуальний редактор |
Немає опису редагування |
||
| (Не показані 4 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Інфобокс| | {{Інфобокс| | ||
[[Файл:Жіночий ліцей (Микола Ян).jpg|міні|300px|Аккерманська жіноча гімназія]] | [[Файл:Жіночий ліцей (Микола Ян).jpg|міні|300px|Аккерманська жіноча гімназія, [[Будинок жіночої гімназії|вул. Архієрейська, 2]]]] | ||
}} | }} | ||
'''Аккерманська жіноча гімназія''' — | '''Аккерманська жіноча гімназія''' — навчальний заклад у [[Аккерман|Аккермані]], що діяв протягом [[1860-ті|1860]]—[[1910-ті|1910-х]] років. У [[1865]]—[[1872]] роках носив назву Павлівське народне жіноче училище, у [[1872]]—[[1895|1895-х]] — Павлівська жіноча прогімназія. | ||
З [[1893|1893 року]] | З [[1893|1893 року]] гімназія розміщалася у [[Будинок жіночої гімназії|двоповерховому будинку]] ([[1868|1868 року]] будівництва) на початку вулиці Архієрейської, нині — [[Вулиця Незалежності|вул. Незалежності]]. | ||
== Історія == | == Історія == | ||
| Рядок 18: | Рядок 16: | ||
[[1870|1870 року]] російський імператор Олександр II видав «Положення про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти». За цією постановою жіночі училища I розряду ставали гімназіями (7 років навчання), а II розряду — прогімназіями (3 роки)<ref>{{Cite book|url=https://issuu.com/izmail.es/docs/kn90-2018|назва=КН №90, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6|автор=Діана Георгіца|видавництво=Кур’єр|місце=Ізмаїл|рік=14 листопада 2018|дата-доступу=17 вересня 2021}}</ref>. Таким чином, училище реорганізували у жіночу прогімназію: рішення про це затвердили {{OldStyleDate|22|квітня||10}} [[1872|1872 року]], а вже {{OldStyleDate|13|грудня||1}} того ж року відбулося урочисте відкриття, на яке прийшли більше 100 учениць із батьками<ref name=":1" />. | [[1870|1870 року]] російський імператор Олександр II видав «Положення про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти». За цією постановою жіночі училища I розряду ставали гімназіями (7 років навчання), а II розряду — прогімназіями (3 роки)<ref>{{Cite book|url=https://issuu.com/izmail.es/docs/kn90-2018|назва=КН №90, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6|автор=Діана Георгіца|видавництво=Кур’єр|місце=Ізмаїл|рік=14 листопада 2018|дата-доступу=17 вересня 2021}}</ref>. Таким чином, училище реорганізували у жіночу прогімназію: рішення про це затвердили {{OldStyleDate|22|квітня||10}} [[1872|1872 року]], а вже {{OldStyleDate|13|грудня||1}} того ж року відбулося урочисте відкриття, на яке прийшли більше 100 учениць із батьками<ref name=":1" />. | ||
[[1893|1893 року]] заклад переїхав у придбаний на аукціоні будинок на початку Архієрейської вулиці (нині [[Вулиця Незалежності|вул. Незалежності]])<ref name=":2" /><ref name=":0" /> — збудований 1868 року<ref name=":3">{{Cite web|url=https://www.facebook.com/groups/StaryiAkkerman/posts/716445308553138/|назва=№ 723. Liceul de Fete = Женская гимназия|видавець=Старий Аккерман|дата=7 жовтня 2017|дата-доступу=29 січня 2024|автор=Олексій Пермінов}}</ref>. | [[1893|1893 року]] заклад переїхав у придбаний на аукціоні [[Будинок жіночої гімназії|двоповерховий будинок]] на початку Архієрейської вулиці (нині [[Вулиця Незалежності|вул. Незалежності]])<ref name=":2" /><ref name=":0" /> — збудований 1868 року<ref name=":3">{{Cite web|url=https://www.facebook.com/groups/StaryiAkkerman/posts/716445308553138/|назва=№ 723. Liceul de Fete = Женская гимназия|видавець=Старий Аккерман|дата=7 жовтня 2017|дата-доступу=29 січня 2024|автор=Олексій Пермінов}}</ref>. | ||
=== Жіноча гімназія === | === Жіноча гімназія === | ||
| Рядок 28: | Рядок 26: | ||
=== Жіночий ліцей === | === Жіночий ліцей === | ||
1918 року, з румунською окупацією, гімназію перейменували на ліцей — {{Lang-ro|Liceul de fete}}. | 1918 року, з румунською окупацією, гімназію перейменували на ліцей — {{Lang-ro|Liceul de fete}}<ref name=":3" />. | ||
=== Після Другої світової війни === | === Після Другої світової війни === | ||
{{Main|Будинок жіночої гімназії#Історія}} | |||
1940 року, під час першої совєтської окупації, тут знаходилася [[школа № 2]]. Після війни — спочатку дитячий садок, а згодом вечірня школа. У 1967—1977 роках це був корпус [[Школа № 5|школи № 5]], після чого — знову вечірня школа. У кінці 2000-х років будівлю знесли<ref name=":3" />. | 1940 року, під час першої совєтської окупації, тут знаходилася [[школа № 2]]. Після війни — спочатку дитячий садок, а згодом вечірня школа. У 1967—1977 роках це був корпус [[Школа № 5|школи № 5]], після чого — знову вечірня школа. У кінці 2000-х років будівлю знесли<ref name=":3" />. | ||
| Рядок 61: | Рядок 60: | ||
{{примітки}} | {{примітки}} | ||
[[Категорія:Колишні | [[Категорія:Колишні заклади освіти]] | ||
Поточна версія на 20:20, 29 січня 2024
.jpg)
Аккерманська жіноча гімназія — навчальний заклад у Аккермані, що діяв протягом 1860—1910-х років. У 1865—1872 роках носив назву Павлівське народне жіноче училище, у 1872—1895-х — Павлівська жіноча прогімназія.
З 1893 року гімназія розміщалася у двоповерховому будинку (1868 року будівництва) на початку вулиці Архієрейської, нині — вул. Незалежності.
Історія
Народне жіноче училище
.jpg)
Історія закладу почалася 1860 року, коли донька інженера Ольга Карлівна Фон-Фохт відкрила в Аккермані дівочий пансіон для заможних батьків[1]. 1865 року на основі пансіону сформували Павлівське народне жіноче двокласне училище[2] — назване на честь Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора Павла Євстафійовича Коцебу[3].
Училище знаходилося за розі Михайлівської та Поліцейської вулиць у будинку Петра Руссова (міський голова Аккермана у 1850-х), яке він безкоштовно надав у користування; сучасна адреса — вул. Олімпійська, 23. Петро Руссов та його брат Христофор були почесними наглядачами та спонсорами жіночого училища, а в майбутньому — і прогімназії[2]. Перша попечителька училища — Шарлотта Іванівна Гангардт, дружина міського голови Аккермана протягом 1872—1875 років Івана Гангардта, перша начальниця — Ольга Карлівна Фон-Фохт[3].
Жіноча прогімназія
1870 року російський імператор Олександр II видав «Положення про жіночі гімназії та прогімназії Міністерства народної освіти». За цією постановою жіночі училища I розряду ставали гімназіями (7 років навчання), а II розряду — прогімназіями (3 роки)[4]. Таким чином, училище реорганізували у жіночу прогімназію: рішення про це затвердили 10 (22) квітня 1872 року, а вже 1 (13) грудня того ж року відбулося урочисте відкриття, на яке прийшли більше 100 учениць із батьками[3].
1893 року заклад переїхав у придбаний на аукціоні двоповерховий будинок на початку Архієрейської вулиці (нині вул. Незалежності)[5][2] — збудований 1868 року[6].
Жіноча гімназія
1895 року прогімназію перетворили на жіночу гімназію[5]. Станом на 1909 рік особовий склад гімназії складав 29 осіб. Навчання тривало сім років, дівчата вивчали Закон Божий, російську мову, історію, географію, природознавство та геометрію. За окрему оплату могли вивчати німецьку та французьку мови, займатися співами, музикою, малюванням і танцями. У 1900-х почали викладати латинську мову, домогосподарство, гігієну та гімнастику[5].
Станом на 1909 рік навчання коштувало 98 рублів 42 копійки[5], а зарплата працівників коливалася від 180 до 480 рублів[3]. Кількість учениць сягала 300 дівчат. Після закінчення 7 класів випускниці отримували атестат, а в разі закінчення додаткового 8-го класу отримували звання домашньої наставниці. Окрім того, випускниці мали змогу стати вчительками народного училища: для цього треба було пройти практику у початковій школі. Більшість випускниць гімназії отримували звання наставниць та домашніх вчительок і згодом працювали у школах та училищах Аккермана та Аккерманського повіту[5].
У 1912—1913 навчальному році в гімназії навчалося 346 дівчат, а в 1913—1914-му — 352 дівчини[7].
Жіночий ліцей
1918 року, з румунською окупацією, гімназію перейменували на ліцей — рум. Liceul de fete[6].
Після Другої світової війни
1940 року, під час першої совєтської окупації, тут знаходилася школа № 2. Після війни — спочатку дитячий садок, а згодом вечірня школа. У 1967—1977 роках це був корпус школи № 5, після чого — знову вечірня школа. У кінці 2000-х років будівлю знесли[6].
Структура
Керування прогімназією, а згодом і гімназією доручалося начальниці, яку обирала опікунська рада і затверджував міністр народної просвіти. Опікунська рада складалася з сімох осіб, серед яких постійними членами були попечителька гімназії, начальниця та директор чоловічої гімназії[5]. Одним із членів ради був Заліський Нарциз-Леонард Іванович, аккерманський аптекар та почесний мировий суддя у 1883—1885 роках[8].
Начальниці гімназії: Ольга Карлівна Фон-Фохт (1885), Анна Павлівна Рущинська (1911), Варвара Федорівна Бур’янова (1914)[5].
Попечительки гімназії: Шарлотта Іванівна Гангардт[3], дружина колезького секретаря Кароліна Марціанівна Клименко (1882), графиня Олександра Валеріанівна Толстая (1883), Анна Дмитрівна Зангерова (1893)[5].
Галерея
- Будівля гімназії
.jpg)
.jpg)
- Атестат випускниці гімназії
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Примітки
- ↑ Олексій Пермінов: Улица Архиерейская (Mihail Eminescu, Калинина). Часть 1-я, Старий Аккерман, 4 липня 2013, переглянуто 17 вересня 2021
- ↑ 2,0 2,1 2,2 Олексій Пермінов: Фотосравнения. Угол Михайловской и Полицейской, Старий Аккерман, 20 червня 2020, переглянуто 17 вересня 2021
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Діана Георгіца: КН №92, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6 — Ізмаїл : Кур’єр, 21 листопада 2018., переглянуто 17 вересня 2021
- ↑ Діана Георгіца: КН №90, «Жіноча освіта на півдні Бессарабії у кінці XIX — на початку XX століть», с. 6 — Ізмаїл : Кур’єр, 14 листопада 2018., переглянуто 17 вересня 2021
- ↑ 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 5,5 5,6 5,7 М. Шебалдіна: История города — Память былого времени, Слово Придністров'я, 26 квітня 2012, переглянуто 17 вересня 2021
- ↑ 6,0 6,1 6,2 Олексій Пермінов: № 723. Liceul de Fete = Женская гимназия, Старий Аккерман, 7 жовтня 2017, переглянуто 29 січня 2024
- ↑ Gimnaziul de fete din Akkerman (Аккерманская Павловская женская прогимназия), Muzeul din inima mea, переглянуто 29 січня 2024
- ↑ Олексій Пермінов: История городского кладбища на улице Измаильской, Старий Аккерман, 14 липня 2013, переглянуто 30 січня 2023