Безсмертні аккерманські міщани: відмінності між версіями

Версія за 13:46, 31 травня 2021

«Безсмертні аккерманські міщани» — термін, яким позначали людей, що переселялися на Аккерманщину у середині XIX століття.

Історія

Після захоплення Бессарабії Російською імперією 1812 року багато територій краю лишилися незаселеними, і вище керівництво держави вирішило переселяти державних селян цілими повозками у «далекі приморські степи». Так, наприклад, заснували село Плахтіївка Аккерманського повіту^[1].

Окрім примусових переселенців, багато людей втікали від кріпосного права — наприклад, кріпаки з Херсонщини^[2]: вони бігли через Дністер у нові «вільні землі» та оселялися у посадах передмістя^[1]. Для прописки в Аккерманському повіті їм потрібні були документи, яких вони як біженці не мали. Проте багато паспортів мали аккерманські поліцейські пристави: вони вишукували паспорти, що належали вже померлим людям, продавали біглим селянам за великі кошти і приписували їх таким чином до громади міщан. Звідси виникло поняття «безсмертні аккерманські міщани»^[3]. Іноді траплялося так, що в одній родині батько за паспортом був молодшим за свого сина.

Іван Нечуй-Левицький у своїй повісті «Микола Джеря» описав про це явище в посаді Кривда (нині село Випасне у передмісті Білгорода-Дністровського):

В тому посаді і в церковних метриках, і в посадських, і поліцейських книгах були позаписувані якісь невмирущі люди: вони ніколи не вмирали, бо на їх місце зараз записували нових українських утікачів і давали їм прізвища записаних в книгах небіжчиків. Якийсь Петро Перебендя, по тих книгах, жив уже більше як сто год; Гнат Швидкий з жінкою Оришкою жили сто двадцять год, а Іван Посмітюх вже прожив півтораста год, та ще з п'ятьма синами і трьома братами. Пристав записав Миколу батьком — Іваном Посмітюхом, а других бурлак позаписував його братами та синами. Корчака, чи тепер Олекса Посмітюха, був на літа старший од Миколи, а тепер доводився йому сином.

1827 року в місті проживали 9770 осіб, серед них українців — 3641, росіян — 2066. Переселенці будували для себе брудні глинобитні мазанки, землянки та халупи і жили в них. 1860 року серед 2973 будинків міста кам’яними були лише 558^[4].

1861 року, коли в Російській імперії скасували кріпацтво, потреба продавати паспорти біглим селянам зникла^[4]^[2].

Примітки

↑ ^1,0 ^1,1 Олексій Пермінов: Учебник истории и географии из Шабо. Часть 2-я., Старий Аккерман, 14 лютого 2016, переглянуто 31 травня 2021
↑ ^2,0 ^2,1 Олексій Пермінов: Город Аккерман и его посады. Бессарабская губерния, Всероссийское генеалогическое древо, 16 травня 2017, переглянуто 31 травня 2021
↑ Олексій Пермінов: Люди Аккермана, Мой город Кишинёв, 15 березня 2021, переглянуто 31 травня 2021
↑ ^4,0 ^4,1 Коваль Г. П.: Діяльність Аккерманської думи в галузі благоустрою міста: 1870—1917 рр., Видання ЧДУ імені Петра Могили, 2011, переглянуто 31 травня 2021

[:0-1] 1,0 ^1,1 Олексій Пермінов: Учебник истории и географии из Шабо. Часть 2-я., Старий Аккерман, 14 лютого 2016, переглянуто 31 травня 2021

[:1-2] 2,0 ^2,1 Олексій Пермінов: Город Аккерман и его посады. Бессарабская губерния, Всероссийское генеалогическое древо, 16 травня 2017, переглянуто 31 травня 2021

[3] Олексій Пермінов: Люди Аккермана, Мой город Кишинёв, 15 березня 2021, переглянуто 31 травня 2021

[:2-4] 4,0 ^4,1 Коваль Г. П.: Діяльність Аккерманської думи в галузі благоустрою міста: 1870—1917 рр., Видання ЧДУ імені Петра Могили, 2011, переглянуто 31 травня 2021

[1]

[2]

[3]

[4]

@@ Рядок 4: / Рядок 4: @@
 Після захоплення [[Бессарабія|Бессарабії]] Російською імперією [[1812|1812 року]] багато територій краю лишилися незаселеними, і вище керівництво держави вирішило переселяти державних селян цілими повозками у «далекі приморські степи». Так, наприклад, заснували село [[Плахтіївка]] [[Аккерманський повіт|Аккерманського повіту]]<ref name=":0">{{Cite web|url=https://old-akkerman.livejournal.com/32485.html|назва=Учебник истории и географии из Шабо. Часть 2-я.|автор=Олексій Пермінов|видавець=Старий Аккерман|дата=14 лютого 2016|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>.
-Окрім примусових переселенців, багато людей втікали від кріпосного права — наприклад, кріпаки з Херсонщини<ref name=":1">{{Cite web|url=https://forum.vgd.ru/post/2661/40261/p2424563.htm#pp2424563|автор=Олексій Пермінов|дата=16 травня 2017|видавець=Всероссийское генеалогическое древо|назва=Город Аккерман и его посады. Бессарабская губерния|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>, — бігли через [[Дністер]] у нові «вільні землі» та оселялися у [[Передмістя Білгорода-Дністровського|посадах передмістя]]<ref name=":0" />. Жителі [[Білгород-Дністровський|Аккерману]] продавали біглим селянам паспорти, що належали вже померлим людям, та приписували їх таким чином до громади міщан. Звідси виникло поняття «безсмертні аккерманські міщани». [[1827|1827 року]] у місті проживало 9770 осіб, серед них українців — 3641, росіян — 2066. Переселенці будували для себе брудні глинобитні мазанки, землянки та халупи і жили в них. [[1860|1860 року]] серед 2973 будинків міста кам’яними були лише 558<ref name=":2">{{Cite web|url=https://lib.chmnu.edu.ua/pdf/naukpraci/history/2011/147-134-2.pdf|назва=Діяльність Аккерманської думи в галузі благоустрою міста: 1870—1917 рр.|автор=Коваль Г. П.|видавець=Видання ЧДУ імені Петра Могили|дата=2011|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>.
+Окрім примусових переселенців, багато людей втікали від кріпосного права — наприклад, кріпаки з Херсонщини<ref name=":1">{{Cite web|url=https://forum.vgd.ru/post/2661/40261/p2424563.htm#pp2424563|автор=Олексій Пермінов|дата=16 травня 2017|видавець=Всероссийское генеалогическое древо|назва=Город Аккерман и его посады. Бессарабская губерния|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>: вони бігли через [[Дністер]] у нові «вільні землі» та оселялися у [[Передмістя Білгорода-Дністровського|посадах передмістя]]<ref name=":0" />. Для прописки в Аккерманському повіті їм потрібні були документи, яких вони як біженці не мали. Проте багато паспортів мали [[Аккерман|аккерманські]] поліцейські пристави: вони вишукували паспорти, що належали вже померлим людям, продавали біглим селянам за великі кошти і приписували їх таким чином до громади міщан. Звідси виникло поняття «безсмертні аккерманські міщани»<ref>{{Cite web|url=http://oldchisinau.com/forum/viewtopic.php?t=3500&start=80#p162430|автор=Олексій Пермінов|назва=Люди Аккермана|видавець=Мой город Кишинёв|дата=15 березня 2021|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>. Іноді траплялося так, що в одній родині батько за паспортом був молодшим за свого сина.
+[[Іван Нечуй-Левицький]] у своїй повісті «<nowiki/>[[Микола Джеря]]<nowiki/>» описав про це явище в посаді Кривда (нині село [[Випасне]] у [[Передмістя Білгорода-Дністровського|передмісті Білгорода-Дністровського]]):
+{{Цитата|В тому посаді і в церковних метриках, і в посадських, і поліцейських книгах були позаписувані якісь невмирущі люди: вони ніколи не вмирали, бо на їх місце зараз записували нових українських утікачів і давали їм прізвища записаних в книгах небіжчиків. Якийсь Петро Перебендя, по тих книгах, жив уже більше як сто год; Гнат Швидкий з жінкою Оришкою жили сто двадцять год, а Іван Посмітюх вже прожив півтораста год, та ще з п'ятьма синами і трьома братами. Пристав записав Миколу батьком — Іваном Посмітюхом, а других бурлак позаписував його братами та синами. Корчака, чи тепер Олекса Посмітюха, був на літа старший од Миколи, а тепер доводився йому сином.}}
+[[1827|1827 року]] в місті проживали 9770 осіб, серед них українців — 3641, росіян — 2066. Переселенці будували для себе брудні глинобитні мазанки, землянки та халупи і жили в них. [[1860|1860 року]] серед 2973 будинків міста кам’яними були лише 558<ref name=":2">{{Cite web|url=https://lib.chmnu.edu.ua/pdf/naukpraci/history/2011/147-134-2.pdf|назва=Діяльність Аккерманської думи в галузі благоустрою міста: 1870—1917 рр.|автор=Коваль Г. П.|видавець=Видання ЧДУ імені Петра Могили|дата=2011|дата-доступу=31 травня 2021}}</ref>.
 [[1861|1861 року]], коли в Російській імперії скасували кріпацтво, потреба продавати паспорти біглим селянам зникла<ref name=":2" /><ref name=":1" />.