Гаврилюк Ілько Іванович: відмінності між версіями
Рядок 25: | Рядок 25: | ||
==== Редактор українських часописів ==== | ==== Редактор українських часописів ==== | ||
[[Файл:Основа (журнал, Одеса, 1915).jpg|міні|праворуч|Обкладинка журналу «Основа», 1915]] | |||
Ілько друкувався у газеті «Тавричанин» (Сімферополь). Редагував українськомовний журнал «Основа» (Одеса, [[1915]])<ref name=":2" />, який заборонили видавати вже після 3-го номеру. Причиною заборони стало оповідання «Мій сон», в якому російських окупаційних військових на Галичині називали іудами, чорними круками, насильниками тощо<ref>[https://libraria.ua/issues/1233/98635/?PageNumber=73&ArticleId=3394631&Search=%D0%B3%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%BA Одеса літературна] // Металеві дні, №6. 1930</ref>. | Ілько друкувався у газеті «Тавричанин» (Сімферополь). Редагував українськомовний журнал «Основа» (Одеса, [[1915]])<ref name=":2" />, який заборонили видавати вже після 3-го номеру. Причиною заборони стало оповідання «Мій сон», в якому російських окупаційних військових на Галичині називали іудами, чорними круками, насильниками тощо<ref>[https://libraria.ua/issues/1233/98635/?PageNumber=73&ArticleId=3394631&Search=%D0%B3%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%BA Одеса літературна] // Металеві дні, №6. 1930</ref>. | ||
Версія за 14:22, 6 лютого 2024
Ілько Іванович Гаврилюк (нар. 1880-ті, біля м. Болград[1] — пом. після 1942) — письменник, громадсько-політичний діяч, один із засновників товариства «Просвіта» в Аккермані.
Провідник бесарабських українців, жив у Шабо в 1920—1930-х роках; з 1932 року — посол від Бесарабії в румунському парламенті; член Націонал-цараністської партії.
Життєпис
Громадська діяльність на Півдні України
Народився у 1880-х роках біля міста Болград[1]. Мав брата Михайла[2]. На початку XX століття жив на Півдні України, а саме в Одесі та Херсоні. Брав активну участь в українських громадських організаціях «Просвіта» та «Український клуб»[1].
«Українська хата»
1913 року Iлька Гаврилюка обрали на посаду Товариша голови у товаристві «Українська хата» в Одесі — цю просвітницьку інституцію створив Іван Липа після закриття одеської «Просвіти» 1912 року[3]. 1914 року Ілько став головою «Української хати»[1]. Цього ж року організація була закрита[3].
Редактор українських часописів
Ілько друкувався у газеті «Тавричанин» (Сімферополь). Редагував українськомовний журнал «Основа» (Одеса, 1915)[1], який заборонили видавати вже після 3-го номеру. Причиною заборони стало оповідання «Мій сон», в якому російських окупаційних військових на Галичині називали іудами, чорними круками, насильниками тощо[4].
1916 року мобілізований в російську армію. Служив у гідротехнічному загоні під Катеринославом (Дніпро). 1917 року після Лютневої революції повернувся в Одесу[1].
Був залучений у роботу різних українських структур. Редагував новостворену газету «Українське слово» (Одеса), друкувався у газеті «Наше життя» (Херсон) та інших виданнях Півдня України[1].
Українські визвольні змагання
2-й Всеукраїнський військовий з’їзд
Ілько був членом одеської Української військової ради, через що його делегували на 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві в червні 1917 року[1]. 5 червня 1917 року[5], у перший день з'їзду[6], Ілька обрали членом Президії Центральної Ради[7].
На з'їзді Ілько Гаврилюк виступив з ідеєю закладення підвалин українського війська для захисту майбутньої незалежної України[1].
Проголошення I Універсалу УЦР
12 червня 1917 року брав участь у проголошенні Першого Універсалу Української Центральної Ради як член Президії Центральної Ради[7].
У грудні 1917 року Ілька обрали делегатом Всеросійських установчих зборів. Проте коли він приїхав до Києва, то почав працювати в УЦР. Під час обстрілу Києва більшовиками отримав легке поранення. Пізніше перебував на кількох офіційних посадах на Херсонщині як представник українського уряду. Певний час входив до УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів). Брав участь в Антигетьманському повстанні 1918 року[1].
У Королівстві Румунія
Після того як УНР втратила незалежність, Ілько у 1920-х роках емігрував у Королівство Румунія. З 1923 року входив у об’єднавчий «Національний центр» еміграції в Румунії[8][1]. Очолював Культурно-видавничу секцію Комітету допомоги українським емігрантам у Румунії[9].
Шевченківські свята
Відвідував щорічні Шевченківські свята, які влаштовували у Бухаресті[10]. 1928 року на Шевченківському святі виступив на бандурі, на концерті в залі «Трансільванія». Ілько Гаврилюк виконав пісню «Ой кряче, кряче та чорненький ворон» (музика Миколи Лисенка), вальси «Троянди» і «Мрії» та думу «Зоре моя вечірняя» (слова Тараса Шевченка)[10].
За один місяць до Шевченківського свята у тому ж залі «Трансільванія» відбулася музична вечірка, під час якої Ілько Гаврилюк продемонстрував оригінальну бандуру, яку виготовив український емігрант Іван Усенко. Всередині бандури у мозаїчному колі був зображений великий Тризуб, внизу — портрети історичних постатей, а верх грифа був виготовлений у формі голови козака з довгими вусами та «оселедцем»[10].
В Шабо та Аккермані
У 1920—1930-х роках жив у Шабо[11]. 1929 року — один із керівників публічної бібліотеки в селі[12], організовував у Шабо театральні вистави[13][11]. 1925 року брав участь у виборах в жудець Четатя-Албе від «Об'єднаної опозиції»[14]. До 1932 року був членом тимчасової комісії повіту Четатя-Албе[15].
1936 року за сприяння Ілька Гаврилюка в Аккермані створили місцеве товариство «Просвіта»[11]. Того ж 1936 року Ілько зустрічався з львівським журналістом Романом Голіяном, який згодом опублікував історію української громади Бесарабії, а зокрема Шабо та Аккермана, у серії статей «Басарабія — забута країна» — часопис «Діло», Львів[16].
Гаврилюк був примаром комуни Шабо — за інформацією від Гната Порохівського, видатного українця в румунській еміграції. Про це Порохівський писав 1941 року в листі Міністру внутрішніх справ Румунії, коли пропонував Гаврилюка у склад комітету української еміграції[17].
Представник українців Бесарабії у парламенті
1932 року Ілько був обраний послом у парламент Румунії як представник Бесарабії[18][19][20] — від Націонал-цараністської партії[21] (НЦП; з рум. Partidul Național-Țărănesc — укр. Націонал-селянська партія). НЦП підтримувала збереження демократично-конституційного режиму, в контексті зростання фашистських тоталітарних тенденцій в Румунії, та виступала за захист національних меншин[22].
Ілько став першим українським послом від Бесарабії[23].
У 1935—1936 роках неодноразово виступав на зібраннях Націонал-цараністської партії Четатя-Албе та закликав людей об'єднуватися, аби захистити країну від диктатури. «Диктаторський режим означає повне розорення селян і повне викорінення громадянських прав»[24]. Окрім того, закликав до викладання у школах рідною для селян мовою[25].
31 травня 1936 року взяв участь у великому з'їзді НЦП Четатя-Албе[26].
1937 року став депутатом жудеця Четатя-Албе[27].
Друга світова війна
1939 року, коли король Румунії заборонив усі політичні партії, окрім новоствореного «Фронту національного відродження», Гаврилюк увійшов у цю партію як представник українців[28][29].
У 1939—1940 роках разом з іншими депутатами-українцями вів переговори з урядом Румунії, аби українці мали мінімальні права на освіту українською мовою[1]. Румунська влада, однак, так і не дозволила українськомовні школи[1].
У жовтні 1939 року разом із В. Залозецьким та Г. Алексієвичем отримав від Н. Оттеску, міністра внутрішніх справ Румунії, повноваження заснувати організацію, яка представлятиме українську громаду в Румунії — для культурних, економічних і соціальних цілей[30].
1940 року, під час святкування Хрещення Господнього, виступав із вітальними словами перед королем Румунії в Кишиневі — як представник української громади[31][32].
Часопис «Життя»
З 1941 року румунська влада надала українській національній меншості трохи ширші культурні права[33], і Ілько Гаврилюк почав випускати «часопис українців у Румунії» під назвою «Життя» у Бухаресті (1941—1942)[34]. Перший випуск — 12 січня 1941 року[35], до редакційної колегії входили також О. Турашко та М. Ковалевський[36]. 1942 року почалися проблеми з виданням газети[37].
Останні роки
1941 року виступав у Бухаресті на молебні за українськими героями[38].
Підтримував зв'язки з Андрієм Лівицьким — Президентом УНР в екзилі (1926—1954). Так, згідно записам спецрозвідки Румунії, на початку нового 1943 року Гаврилюк отримав лист від Лівицького, в якому той дякував за адресовані йому вітання з нагоди Нового року, а також передав добрі побажання українській громаді в Румунії та наголосив, що 1943 рік матиме вирішальне значення для майбутнього України[9].
Подальша доля невідома.
Особисте життя
Був одружений на Марії Гаврилюк. 1922 року в подружжя народилася донька Інна. 1933 року Марія подала позов у суд Четатя-Албе на розлучення[39].
Творчість
Літературну діяльність розпочав 1910 року[40]. У доробку Гаврилюка — реалістичні п’єси, повісті та збірки оповідань. Аматорська трупа при «Українській хаті» ставила на сцені його одноактівки, серед них — «До нового життя» та «Сліпий»[1].
Оповідання
- «Контрасти», «Малюнок життя» (Одеса, 1918)[1]
- «Наболілі душі» (Чернівці, 1923)[1]
- «З часів боротьби» (Каліш, 1931)[41][1]
- «Влада темного» (Чернівці, 1933)[1]
- «Тернистим шляхом» (Чернівці, 1929)[42]
- «В темну далечінь» (Чернівці, 1929)[43]
- «З днів лихоліття. На емігрантські мотиви» (12 етюдів із передмовою М. Ковалевського, Бухарест, 1940)[1]
Нариси-спогади
- «Незабутній. Пам’яті Івана Липи» (Каліш, 1926)
- «Четвертий універсал» («ЛНВ», 1928, ч. 1)
- «Велетень духа. Пам’яті Симона Петлюри» (Чернівці, 1928)
- «Тернистим шляхом. Спогади з визвольних змагань» (Чернівці, 1929)
- «З величнього минулого» // «За державність» (Каліш, 1929, вип. 1)
- «Другий військовий з’їзд» // «Збірник пам’яти Симона Петлюри» (Прага, 1930)[1]
Див. також
Примітки
- ↑ 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 1,11 1,12 1,13 1,14 1,15 1,16 1,17 1,18 1,19 Гаврилюк Ілько Іванович / Р. І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006
- ↑ Теофіл Рендюк: Українська військова та політична еміграція в. Румунії у міжвоєнний період: невідомі сторінки історії діаспори — Україна дипломатична. - 2011. - Вип. 12. - c. 943
- ↑ 3,0 3,1 Качкан В. Посланник на ниву слова (Iван Липа в освiтленнi нових iсторичних джерел та матерiалiв). С. 182-202
- ↑ Одеса літературна // Металеві дні, №6. 1930
- ↑ Другий Всеукраїнський Військовий З’їзд — Нова Рада, № 56 від 06.06.1917, с. 2
- ↑ Другий Всеукраїнський Військовий 3'ізд — Нова Рада, № 62 від 13.06.1917, с. 2
- ↑ 7,0 7,1 Оголошення Універсалу і українська маніфестація 12 червня. — Нова Рада. №63 від 14.06.1917
- ↑ Власенко, В. М. Перша конференція української еміграції у Румунії (до 85-річчя з дня заснування Громадсько-допомогового комітету української еміграції у Румунії) // Українознавство — 2008: Календар-щорічник / Упорядн. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк. - К.: Укр. центр духовн. культури, 2007. - С. 172—178.
- ↑ 9,0 9,1 Гузун, 2013. — с. 280
- ↑ 10,0 10,1 10,2 Валерій Власенко: Шевченківські свята міжвоєнної української еміграції в Бухаресті — Суми, 2014
- ↑ 11,0 11,1 11,2 Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
- ↑ Tribunalul Cetatea-Albă, secția I // Monitorul Oficial, Partea 2-a,1930-03-27 / nr. 70
- ↑ Українці в Бесарабії — Діло, № 270 від 29.11.1936, с. 4
- ↑ Dizidentă in organizaţia liberală din Cetatea-Alba – Lupta, august 1925 (Anul 4, nr. 1094-1118)1925-08-21 / nr. 1108 — Arcanum
- ↑ Monitorul Oficial — Partea 1 // 1932-07-21, nr. 169
- ↑ Каруник К. Д.: Українська мова в шкільній освіті підрумунської Бесарабії на початку 1920-х років —Лінгвістичні дослідження, 2020
- ↑ Гузун, 2013. — с. 197
- ↑ Народня справа, № 32, 7 серпня 1932
- ↑ Українські парламентарі в Румунії — Діло, № 173 від 07.08.1932, с. 5
- ↑ З наших справ // Рада (Львів), №18, 07.08.1932 — Arcanum
- ↑ Після румунських виборів — Діло, № 172 від 06.08.1932, с. 1
- ↑ National Peasants' Party — стаття в Англійській Вікіпедії
- ↑ З наших справ — Рада (Львів), №18 від 07.08.1932, с. 3
- ↑ Congresul partidului national-tărănesc din juletul Cetatea Albă — Dreptatea, 1936-05-08 / nr. 2561 — Arcanum
- ↑ Marea întrunire national-taranista din oraşul Cetatea ALba — Dreptatea, noiembrie 1935 (Anul 9, nr. 2416-2439) 1935-11-17 / nr. 2429 —Arcanum
- ↑ Impunătorul congres al organizaţiei din Cetatea-Alba – Dreptatea, 1936-06-12 / nr. 2586 — Arcanum
- ↑ Nouii consilieri ai judeţului Cetatea-Albă — Curentul, august 1937 (Anul 10, nr. 3412-3442)1937-08-04 / nr. 3415
- ↑ România – Provincie 1939 (Anul 2, nr. 481-495) 1939-10-09 / nr. 489
- ↑ Az ukrán kisebbség is csatlakozott a Nemzeti Újjászületés Frontjához — Magyar Lapok, 1939-10-08 / 222. szám
- ↑ Autorizarea constituirii organizaţiei ucrainiene – Curentul, 1939-10-08 / nr. 4188
- ↑ Landwirtschaftliche Blätter // 1940-01-14 / nr. 3
- ↑ Cuvântarea d-lui Ilie Gavriliuc, reprezentantul minorităţii ucrainiene — România - Capitala, 1940-01-09 / nr. 578
- ↑ Українці в Румунії — Енциколопедія історії України
- ↑ Життя, №2 від 26.01.1942
- ↑ З інших країн // Голос, №3, 10.02.1941 — с. 3
- ↑ Український вісник, № 3, 01.02.1941, с. 6
- ↑ Гузун, 2013. — с. 406
- ↑ Молебінь у Букарешті з нагоди заняття Києва й Полтави — Життя, № 2 від 26.01.1942
- ↑ GREFA TRIBUNALULUI CETATEA ALBA, SE. I-a EXTRACT Nr. 25919 // Universul 1933-11-08 / nr. 306
- ↑ Ілько Гаврилюк: Гаврилюк І. З днів лихоліття (На емігрантські мотиви) — Бухарест : Життя, 1940., переглянуто 19 січня 2024
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 274 від 06.12.1931, с. 6
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 172 від 04.08.1929, с. 5
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 133, 18.06.1929, с. 6
Посилання
- Гаврилюк Ілько Іванович / Р. І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006
- Вадим Гузун: Hnat Porohivski asul ucrainean al Serviciului Special de Informaţii publicaţii, documente, scrisori şi fotografii — Institutul de Istorie „George Bariţiu”, Клуж-Напока, 2013. — 458 с.
- Творчість Іллі Гавриленка, Дніпропетровська газета №15 від 26.10.1941, сторінка 2
- Творчість Іллі Гавриленка, Дніпропетровська газета №27 від 09.11.1941, сторінка 2