Гаврилюк Ілько Іванович
Ілько Іванович Гаврилюк (нар. 1880-ті, Болградський повіт[1] — пом. після 1942) — письменник, громадсько-політичний діяч, один із засновників товариства «Просвіта» в Аккермані.
Провідник бесарабських українців, жив у Шабо в 1920—1930-х роках; з 1932 року — посол від Бесарабії в румунському парламенті; член Націонал-цараністської партії.
Життєпис
Громадська діяльність на Півдні України
Народився у 1880-х роках біля міста Болград[1]. Мав брата Михайла[2]. На початку XX століття жив на Півдні України, а саме в Одесі та Херсоні. Брав активну участь в українських громадських організаціях «Просвіта» та «Український клуб»[1].
1913 року Iлька Гаврилюка обрали на посаду Товариша голови у товаристві «Українська хата» в Одесі — цю просвітницьку інституцію створив Іван Липа після закриття «Просвіти» 1912 року[3]. 1914 року Ілько став головою «Української хати»[1]. Цього ж року організація була закрита[3].
Ілько друкувався у газеті «Тавричанин» (Сімферополь), редагував журнал «Основа» (Одеса, 1915). 1916 року мобілізований в російську армію. Служив у гідротехнічному загоні під Катеринославом (Дніпро). 1917 року після Лютневої революції повернувся в Одесу[1].
Був залучений у роботу різних українських структур. Редагував газету «Українське слово» (Одеса), друкувався у газеті «Наше життя» (Херсон) та інших виданнях Півдня України[1].
Українські визвольні змагання
Ілько був членом одеської Української військової ради, через що його делегували на 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд у Києві в червні 1917 року[1]. 5 червня 1917 року[4], у перший день з'їзду[5], Ілька обрали членом Президії Центральної Ради[6].
На з'їзді Ілько Гаврилюк виступив з ідеєю закладення підвалин українського війська для захисту майбутньої незалежної України[1].
12 червня 1917 року брав участь у проголошенні Першого Універсалу Української Центральної Ради як член Президії Центральної Ради[6].
У грудні 1917 року Ілька обрали делегатом Всеросійських установчих зборів. Проте коли він приїхав до Києва, то почав працювати в УЦР. Під час обстрілу Києва більшовиками отримав легке поранення. Пізніше перебував на кількох офіційних посадах на Херсонщині як представник українського уряду. Певний час входив до УПСР (Українська партія соціалістів-революціонерів). Брав участь в Антигетьманському повстанні 1918 року[1].
У Королівстві Румунія
У 1920-х роках емігрував у Королівство Румунія. З 1923 року входив у об’єднавчий «Національний центр» еміграції в Румунії[7][1]. 1925 року брав участь у виборах в жудець Четатя-Албе від «Об'єднаної опозиції»[8].
Шевченківські свята
Відвідував щорічні Шевченківські свята, які влаштовували у Бухаресті[9]. 1928 року на Шевченківському святі виступив на бандурі, на концерті в залі «Трансільванія». Ілько Гаврилюк виконав пісню «Ой кряче, кряче та чорненький ворон» (музика Миколи Лисенка), вальси «Троянди» і «Мрії» та думу «Зоре моя вечірняя» (слова Тараса Шевченка)[9].
За один місяць до Шевченківського свята у тому ж залі «Трансільванія» відбулася музична вечірка, під час якої Ілько Гаврилюк продемонстрував оригінальну бандуру, яку виготовив український емігрант Іван Усенко. Всередині бандури у мозаїчному колі був зображений великий Тризуб, внизу — портрети історичних постатей, а верх грифа був виготовлений у формі голови козака з довгими вусами та «оселедцем»[9].
В Шабо та Аккермані
У 1920—1930-х роках жив у Шабо[10]. 1936 року за сприяння Ілька Гаврилюка в Аккермані створили місцеве товариство «Просвіта»[10]. 1936 року у співпраці з п. Суденком організував виставу за п'єсою «Помста» Олексія Суходольського в Шабо[11].
Того ж 1936 року Ілько зустрічався з львівським журналістом Романом Голіяном, який згодом опублікував історію української громади Бесарабії, а зокрема Шабо та Аккермана, у серії статей «Басарабія — забута країна» — часопис «Діло», Львів[12].
Націонал-цараністська партія (НЦП)
1932 року Ілько був обраний послом у парламент Румунії як представник Бесарабії[13][14] — від Націонал-цараністської партії[15] (НЦП; з рум. Partidul Național-Țărănesc — укр. Націонал-селянська партія). НЦП підтримувала збереження демократично-конституційного режиму, в контексті зростання фашистських тоталітарних тенденцій в Румунії, та виступала за захист національних меншин[16].
Ілько став першим українським послом від Бесарабії[17].
- Привітання Ілька Гаврилюка від часопису «Діло»
У 1935—1936 роках неодноразово виступав на зібраннях Націонал-цараністської партії Четатя-Албе та закликав людей об'єднуватися, аби захистити країну від диктатури. «Диктаторський режим означає повне розорення селян і повне викорінення громадянських прав»[18]. Окрім того, закликав до викладання у школах рідною для селян мовою[19].
31 травня 1936 року взяв участь у великому з'їзді НЦП Четатя-Албе[20].
1937 року став депутатом жудеця Четатя-Албе[21].
Друга світова війна
1939 року, коли король Румунії заборонив усі політичні партії, окрім новоствореного «Фронту національного відродження», Гаврилюк увійшов у цю партію як представник українців[22].
У 1939—1940 роках разом з іншими депутатами-українцями вів переговори з урядом Румунії, аби українці мали мінімальні права на освіту українською мовою[1]. Проте румунська влада так і не дозволила українськомовні школи[1].
З 1941 року румунська влада дала українській національній меншості ширші культурні права[23], і Ілько Гаврилюк почав випускати «часопис українців у Румунії» під назвою «Життя» у Бухаресті (1941—1942)[24]. Перший випуск — 12 січня 1941 року, до редакційної колегії входили також О. Турашко та М. Ковалевський[25].
1941 року виступав у Бухаресті на молебні за українськими героями[26].
Подальша доля невідома.
Творчість
Літературну діяльність розпочав 1910 року[27]. У доробку Гаврилюка — реалістичні п’єси, повісті та збірки оповідань. Аматорська трупа при «Українській хаті» ставила на сцені його одноактівки, серед них — «До нового життя» та «Сліпий»[1].
Оповідання
- «Контрасти», «Малюнок життя» (Одеса, 1918)[1]
- «Наболілі душі» (Чернівці, 1923)[1]
- «З часів боротьби» (Каліш, 1931)[28][1]
- «Влада темного» (Чернівці, 1933)[1]
- «Тернистим шляхом» (Чернівці, 1929)[29]
- «В темну далечінь» (Чернівці, 1929)[30]
- «З днів лихоліття. На емігрантські мотиви» (12 етюдів із передмовою М. Ковалевського, Бухарест, 1940)[1]
Нариси-спогади
- «Незабутній. Пам’яті Івана Липи» (Каліш, 1926)
- «Четвертий універсал» («ЛНВ», 1928, ч. 1)
- «Велетень духа. Пам’яті Симона Петлюри» (Чернівці, 1928)
- «Тернистим шляхом. Спогади з визвольних змагань» (Чернівці, 1929)
- «З величнього минулого» // «За державність» (Каліш, 1929, вип. 1)
- «Другий військовий з’їзд» // «Збірник пам’яти Симона Петлюри» (Прага, 1930)[1]
Див. також
Примітки
- ↑ 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 1,11 1,12 1,13 1,14 1,15 1,16 1,17 1,18 Гаврилюк Ілько Іванович / Р. І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006
- ↑ Теофіл Рендюк: Українська військова та політична еміграція в. Румунії у міжвоєнний період: невідомі сторінки історії діаспори — Україна дипломатична. - 2011. - Вип. 12. - c. 943
- ↑ 3,0 3,1 Качкан В. Посланник на ниву слова (Iван Липа в освiтленнi нових iсторичних джерел та матерiалiв). С. 182-202
- ↑ Другий Всеукраїнський Військовий З’їзд — Нова Рада, № 56 від 06.06.1917, с. 2
- ↑ Другий Всеукраїнський Військовий 3'ізд — Нова Рада, № 62 від 13.06.1917, с. 2
- ↑ 6,0 6,1 Оголошення Універсалу і українська маніфестація 12 червня. — Нова Рада. №63 від 14.06.1917
- ↑ Власенко, В. М. Перша конференція української еміграції у Румунії (до 85-річчя з дня заснування Громадсько-допомогового комітету української еміграції у Румунії) // Українознавство — 2008: Календар-щорічник / Упорядн. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк. - К.: Укр. центр духовн. культури, 2007. - С. 172—178.
- ↑ Dizidentă in organizaţia liberală din Cetatea-Alba – Lupta, august 1925 (Anul 4, nr. 1094-1118)1925-08-21 / nr. 1108 — Arcanum
- ↑ 9,0 9,1 9,2 Валерій Власенко: Шевченківські свята міжвоєнної української еміграції в Бухаресті — Суми, 2014
- ↑ 10,0 10,1 Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
- ↑ Українці в Бесарабії — Діло, № 270 від 29.11.1936, с. 4
- ↑ Каруник К. Д.: Українська мова в шкільній освіті підрумунської Бесарабії на початку 1920-х років —Лінгвістичні дослідження, 2020
- ↑ Народня справа, № 32, 7 серпня 1932
- ↑ Українські парламентарі в Румунії — Діло, № 173 від 07.08.1932, с. 5
- ↑ Після румунських виборів — Діло, № 172 від 06.08.1932, с. 1
- ↑ National Peasants' Party — стаття в Англійській Вікіпедії
- ↑ З наших справ — Рада (Львів), №18 від 07.08.1932, с. 3
- ↑ Congresul partidului national-tărănesc din juletul Cetatea Albă — Dreptatea, 1936-05-08 / nr. 2561 — Arcanum
- ↑ Marea întrunire national-taranista din oraşul Cetatea ALba — Dreptatea, noiembrie 1935 (Anul 9, nr. 2416-2439) 1935-11-17 / nr. 2429 —Arcanum
- ↑ Impunătorul congres al organizaţiei din Cetatea-Alba – Dreptatea, 1936-06-12 / nr. 2586 — Arcanum
- ↑ Nouii consilieri ai judeţului Cetatea-Albă — Curentul, august 1937 (Anul 10, nr. 3412-3442)1937-08-04 / nr. 3415
- ↑ România – Provincie 1939 (Anul 2, nr. 481-495) 1939-10-09 / nr. 489
- ↑ Українці в Румунії — Енциколопедія історії України
- ↑ Життя, №2 від 26.01.1942
- ↑ Український вісник, № 3, 01.02.1941, с. 6
- ↑ Молебінь у Букарешті з нагоди заняття Києва й Полтави — Життя, № 2 від 26.01.1942
- ↑ Ілько Гаврилюк: Гаврилюк І. З днів лихоліття (На емігрантські мотиви) — Бухарест : Життя, 1940., переглянуто 19 січня 2024
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 274 від 06.12.1931, с. 6
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 172 від 04.08.1929, с. 5
- ↑ Нові книжки й журнали — Діло, № 133, 18.06.1929, с. 6
Посилання
- Гаврилюк Ілько Іванович / Р. І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006
- Творчість Іллі Гавриленка, Дніпропетровська газета №15 від 26.10.1941, сторінка 2
- Творчість Іллі Гавриленка, Дніпропетровська газета №27 від 09.11.1941, сторінка 2