Гангардт Іван Єгорович: відмінності між версіями

Матеріал з Аккерманіка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
'''Гангардт Іван Єгорович''' — міський голова Аккерману протягом [[1872]]—[[1875]] років, генерал-лейтенант Російської імперії.
{{Особа
|фото = Гангардт Іван Єгорович.jpg
|підпис = Іван Гангардт (в центрі)
|ім'я = Іван Єгорович Гангардт
|дата народження = бл. [[1808]]
|місце народження = Курська губернія, Російська імперія
|дата смерті = [[19 травня]] [[1875]]
|місце смерті = [[Білгород-Дністровський|Аккерман]]
|діяльність = [[Міський голова Аккерману|міський голова]], військовий
|національність = росіянин
}}
'''Гангардт Іван Єгорович''' (бл. [[1808]], Курська губернія — [[1872]], [[Білгород-Дністровський|Аккерман]]) [[міський голова Аккерману]] протягом [[1872]]—[[1875]] років, генерал-лейтенант Російської імперії.


== Життєпис ==
== Життєпис ==
=== Військова кар’єра ===
=== Військова кар’єра ===
Іван Гангардт народився близько 1808 року у Курській губернії та був найстаршим з трьох синів у родині. 1824 року поступив на службу в Новгородський кірасирський полк. Брав участь у військових діях під час повстання в Польщі 1830–1831 роках. 1854 року брав участь у захисті Одеси від нападу англо-французької ескадри та полоненні фрегата «Тигр» та отримав посаду наказного отамана Дунайського козацького війська. 1869 року одержав чин генерал-лейтенанта.
Іван Гангардт народився близько [[1808|1808 року]] у Курській губернії та був найстаршим із трьох синів у родині. 1824 року поступив на службу в Новгородський кірасирський полк. Брав участь у військових діях під час повстання в Польщі 1830–1831 роках. 1854 року брав участь у захисті Одеси від нападу англо-французької ескадри та полоненні фрегата «Тигр» та отримав посаду наказного отамана Дунайського козацького війська. [[1869|1869 року]] одержав чин генерал-лейтенанта<ref>Вікіпедія</ref>.


=== Діяльність в Аккермані ===
=== Діяльність в Аккермані ===
1861 року за ініціативою Гангардта в Аккермані відкрили військове трикласне училище Новоросійського війська. Для бібліотеки училища Гангардт пожертвував велику кількість книжок, які привіз з-за кордону.
1861 року за ініціативою Гангардта в [[Білгород-Дністровський|Аккермані]] відкрили військове трикласне училище Новоросійського війська. Для бібліотеки училища Гангардт пожертвував велику кількість книжок, які привіз з-за кордону.


1868 року Гангардт створив у місті відділ Товариства піклування про поранених і хворих воїнів, який підпорядковувався Одеському місцевому управлінню товариства.
1868 року Гангардт створив у місті відділ Товариства піклування про поранених і хворих воїнів, який підпорядковувався Одеському місцевому управлінню товариства. Гангардт опікувався богадільнею, збудованою 1866 року на [[Вулиця Ізмаїльська|Ізмаїльській дорозі]] біля [[Центральне кладовище|православного кладовища]]<ref name=":0">{{Cite web|url=https://old-akkerman.livejournal.com/22429.html|назва=История Красного Креста в Аккермане|автор=Олексій Пермінов|видавець=Старий Аккерман|дата=7 лютого 2015|дата-доступу=30 січня 2023}}</ref>.


== Посилання ==
1872 року обраний [[Міський голова Аккерману|міським головою Аккерману]]. Під час головування містом запровадив обов'язкові для всіх правила поведінки у громадських місцях та інші норми щодо підтримання порядку у місті<ref>{{Cite web|автор=Володимир Воротнюк|url=https://topor.od.ua/iz-istorii-vborov-v-akkermane/|назва=Из истории выборов в Аккермане|видавець=Топор|дата=15 вересня 2015|дата-доступу=30 січня 2023}}</ref>.
* [https://topor.od.ua/iz-istorii-vborov-v-akkermane/]
* [https://old-akkerman.livejournal.com/22429.html]


{{заготовка}}
19 травня 1875 року Іван Гангардт помер. У своєму заповіті просив імператора не залишати сиріт Олександро-Маріїнського притулку та 150 дівчат з Аккерманської прогімназії, а також просив заснувати у Дністровському гирлі колонію для злочинців, що сидять в аккерманській тюрмі, аби їх навчити на моряків<ref name=":0" />.
 
== Примітки ==
{{Примітки}}{{заготовка}}
[[Категорія:Люди Г]]
[[Категорія:Люди Г]]

Версія за 01:58, 30 січня 2023

Іван Гангардт (в центрі)
Іван Гангардт (в центрі)
Ім'я
Іван Єгорович Гангардт
Народився
бл. 1808
Курська губернія, Російська імперія
Національність
росіянин
Діяльність
міський голова, військовий

Гангардт Іван Єгорович (бл. 1808, Курська губернія — 1872, Аккерман) — міський голова Аккерману протягом 18721875 років, генерал-лейтенант Російської імперії.

Життєпис

Військова кар’єра

Іван Гангардт народився близько 1808 року у Курській губернії та був найстаршим із трьох синів у родині. 1824 року поступив на службу в Новгородський кірасирський полк. Брав участь у військових діях під час повстання в Польщі 1830–1831 роках. 1854 року брав участь у захисті Одеси від нападу англо-французької ескадри та полоненні фрегата «Тигр» та отримав посаду наказного отамана Дунайського козацького війська. 1869 року одержав чин генерал-лейтенанта[1].

Діяльність в Аккермані

1861 року за ініціативою Гангардта в Аккермані відкрили військове трикласне училище Новоросійського війська. Для бібліотеки училища Гангардт пожертвував велику кількість книжок, які привіз з-за кордону.

1868 року Гангардт створив у місті відділ Товариства піклування про поранених і хворих воїнів, який підпорядковувався Одеському місцевому управлінню товариства. Гангардт опікувався богадільнею, збудованою 1866 року на Ізмаїльській дорозі біля православного кладовища[2].

1872 року обраний міським головою Аккерману. Під час головування містом запровадив обов'язкові для всіх правила поведінки у громадських місцях та інші норми щодо підтримання порядку у місті[3].

19 травня 1875 року Іван Гангардт помер. У своєму заповіті просив імператора не залишати сиріт Олександро-Маріїнського притулку та 150 дівчат з Аккерманської прогімназії, а також просив заснувати у Дністровському гирлі колонію для злочинців, що сидять в аккерманській тюрмі, аби їх навчити на моряків[2].

Примітки

  1. Вікіпедія
  2. 2,0 2,1 Олексій Пермінов: История Красного Креста в Аккермане, Старий Аккерман, 7 лютого 2015, переглянуто 30 січня 2023
  3. Володимир Воротнюк: Из истории выборов в Аккермане, Топор, 15 вересня 2015, переглянуто 30 січня 2023