Голод на Буджаку (1946—1947): відмінності між версіями
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 9: | Рядок 9: | ||
== Причини == | == Причини == | ||
Причиною голоду 1946—1947 років стала сукупність факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства з США в рамках ленд-лізу. А окрім того, показове рішення Совєтського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму<ref>{{Cite web|url=https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/golod-pislya-peremogy-do-75-richchya-masovogo-golodu-1946-47-rokiv-uinp-prezentuvav-istorychnyy-rolyk|назва=«Голод після Перемоги»: до 75-річчя масового голоду 1946-47 років УІНП презентував історичний ролик.|видавець=УІНП|дата-доступу=25 листопада 2023|дата=25 листопада 2021}}</ref>. | |||
У ці посушливі неврожайні повоєнні роки совєти здійснювали репресивну хлібозаготівельну та податкову політики, а також насильницькі надмірні зернопобори. Влада СССР на чолі з Йосифом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки. Велику кількість зерна вивозили на Росію, зокрема в Ленінград (нині — Санкт-Петербург)<ref name=":6">{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/holod-ukrayina-1946-1947-roky/31111293.html|назва=Свідок голоду 1946-47 років: хто не мав грошей чи речей на обмін – умирав|дата-доступу=25 листопада 2023|автор=Галина Терещук|видавець=Радіо Свобода|дата=20 лютого 2021}}</ref>. | |||
[[Файл:Сталін і голод.jpg|міні|праворуч|250px|Карикатура на Сталіна, автор невідомий]] | [[Файл:Сталін і голод.jpg|міні|праворуч|250px|Карикатура на Сталіна, автор невідомий]] | ||
1946 року Совєтський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги | 1946 року Совєтський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Румунії, Франції, Німеччині та іншим країнам<ref name=":6" /><ref name=":1">Сазонов, 2013, с. 133</ref>. У цей самий час в Україні спалахнув лютий голод, хоч запасів зерна і було достатньо, аби запобігти йому<ref name=":2">Сазонов, 2013, с. 134</ref>. | ||
==Наслідки== | ==Наслідки== | ||
| Рядок 24: | Рядок 24: | ||
Для етнічної групи гагаузів голод мав найтрагічніші наслідки: від нього померло близько 40% гагаузького населення, що поставило цей етнос на грань зникнення<ref>{{Cite web|url=https://chornomorka.com/archive/21462/a-3178.html|назва=Чорний слід минувшини|видавець=Чорноморські новини|дата=28 листопада 2013|дата-доступу=25 листопада 2023|автор=Володимир Кудлач}}</ref>. | Для етнічної групи гагаузів голод мав найтрагічніші наслідки: від нього померло близько 40% гагаузького населення, що поставило цей етнос на грань зникнення<ref>{{Cite web|url=https://chornomorka.com/archive/21462/a-3178.html|назва=Чорний слід минувшини|видавець=Чорноморські новини|дата=28 листопада 2013|дата-доступу=25 листопада 2023|автор=Володимир Кудлач}}</ref>. | ||
17 лютого УМВД [[Ізмаїльська область|Ізмаїльської області]] доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання | 17 лютого УМВД [[Ізмаїльська область|Ізмаїльської області]] доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилася смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 року в області померли 4533 особи, народилися — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померли від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 року померли 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тисяч хворих на дистрофію. Особливо велика смертність — у Болградському і Новоіванівському районах (нині обидва райони у складі Болградського)<ref>{{Cite web|url=http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1947|title=Голод в Україні. 1946—1947. Документи і матеріали. — К. — Нью-Йорк, 1996. — С. 184. ОЛЕГ РАБЕНЧУК|accessdate=3 березня 2013|archive-date=23 квітня 2013|archive-url=https://archive.today/20130423172330/http://www.history.org.ua/?hrono&inyear=1947}}</ref>. | ||
До травня 1947 року в Ізмаїльській області | До травня 1947 року в Ізмаїльській області спостерігали зростання рівня смертності<ref name=":5">{{Cite book|url=http://dspace.idgu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/540/1/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0.pdf|назва=Голод 1946-1947 рр. на Ізмаїльщині крізь призму офіційних документів|місце=Ізмаїл|автор=Віра Церковна|рік=2017|видавництво=Ізмаїльський державний гуманітарний університет|дата-доступу=25 листопада 2023}}</ref>. В Арцизькому, Саратському, Суворовському, Старокозацькому районах хворі в лікарнях отримували по 200 грамів хліба на день<ref name=":5" />. | ||
=== Втеча від голоду === | === Втеча від голоду === | ||
Версія за 21:05, 25 листопада 2023
.jpg)
Голод на Буджаку — частина масового голоду в Україні, зокрема на Бессарабії, 1946—1947 років, який спричинила совєтська влада, проводячи насильницьку колективізацію у посушливі неврожайні повоєнні роки. Совєти відбирали землю у селян, організовували колгоспи, а отриману продукцію експортували на Росію або за кордон.
Голод 1946—1947 років забрав життя біля 10% жителів Буджаку — тоді Ізмаїльської області[1].
Найбільша частка загиблих голодною смертю під час голоду 1946—1947 років в Україні — саме в Ізмаїльській області: 44,3% від загальної кількості померлих[2]. Офіційна пропаганда СССР замовчувала масштаби голоду[3].
Причини
Причиною голоду 1946—1947 років стала сукупність факторів, серед яких страшна посуха, повоєнна розруха та відсутність чоловічих рук для обробки землі, припинення постачання продовольства з США в рамках ленд-лізу. А окрім того, показове рішення Совєтського Союзу відправляти зерно країнам Східної Європи, які теж постраждали від посухи, щоб довести світу переваги комунізму[4].
У ці посушливі неврожайні повоєнні роки совєти здійснювали репресивну хлібозаготівельну та податкову політики, а також насильницькі надмірні зернопобори. Влада СССР на чолі з Йосифом Сталіним, як і раніше, використала село як «донора» для відбудови економіки. Велику кількість зерна вивозили на Росію, зокрема в Ленінград (нині — Санкт-Петербург)[5].
1946 року Совєтський Союз вивіз 1,7 млн пудів хліба у вигляді безкоштовної допомоги Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Румунії, Франції, Німеччині та іншим країнам[5][6]. У цей самий час в Україні спалахнув лютий голод, хоч запасів зерна і було достатньо, аби запобігти йому[3].
Наслідки
Людські втрати
Голод забрав життя біля 10% жителів Буджаку — тоді Ізмаїльської області[1]. 1947 року в області на кожну тисячу дітей до 1 року померли 319[6].
Помирали ті, хто в совєтській системі не мав права на отримання продовольства від держави, тобто селяни. Ті ж, хто мав таке право, переважно міські робітники, зазвичай виживали[3].
Для етнічної групи гагаузів голод мав найтрагічніші наслідки: від нього померло близько 40% гагаузького населення, що поставило цей етнос на грань зникнення[7].
17 лютого УМВД Ізмаїльської області доповіло МВД УССР про продовольчі труднощі та людоїдство на території області. Внаслідок недоїдання збільшилася смертність і захворювання на дистрофію. За січень 1947 року в області померли 4533 особи, народилися — 1258. З числа померлих — 1568 осіб померли від дистрофії. За першу декаду лютого 1947 року померли 2625 осіб, із них від дистрофії — 978. В області налічувалося приблизно 16 тисяч хворих на дистрофію. Особливо велика смертність — у Болградському і Новоіванівському районах (нині обидва райони у складі Болградського)[8].
До травня 1947 року в Ізмаїльській області спостерігали зростання рівня смертності[9]. В Арцизькому, Саратському, Суворовському, Старокозацькому районах хворі в лікарнях отримували по 200 грамів хліба на день[9].
Втеча від голоду
Велика кількість людей втікали від голоду залізницею на Захід України. Тоді в західних областях ще не розгорнули сповна мережу колгоспів: на лютий 1947-го відновили лише 507 колгоспів із 2866, створених тут під час першої окупації совєтами у 1939—1940 роках[10].
Свідки тих подій згадували, що голодні та змучені люди ховалися у вагонах із вугіллям та їхали на Захід України. НКВД переслідувало втікачів: здорових — відправляли у Харків, а хворих — розстрілювали на місці[11].
Так, у 2006—2008 роках у Львові археологи знайшли рештки 602 людей, розстріляних комуністами на залізничній станції «Підзамче»[11].
Ріст злочинності
Через голод значно зросла кількість грабунків особистого майна громадян і продовольства. Улітку 1947 року, коли люди почали рятувати себе зерновими з колгоспів, влада різко на це відреагувала. Так, до «закону про п’ять колосків» від 7 серпня 1932 року, яким передбачалося покарання 10-річним ув’язненням тих, хто самовільно «розкрадав колгоспне майно», додали два нових укази президії Верховного Совєта СССР від 4 червня 1947-го[12]:
- «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й суспільного майна»
- «Про посилення охорони особистої власності громадян».
На селі незаконно збирали або зрізали колоски як прості колгоспники, так і голови колгоспів, сільрад, секретарі партійних чи комсомольських організацій. Чим вища була посада, тим більше було можливостей для привласнення зерна[13].
Канібалізм
За перше півріччя 1947 року органи МВД УССР на території 15 областей України зафіксували 130 випадків людоїдства та 189 випадків трупоїдства. Найбільш частими вони були в Ізмаїльській області: відповідно 53 і 82 випадки[14].
Замовчування
Офіційна пропаганда СССР замовчувала масштаби голоду та життєрадісно стверджувала про «найбільш провідне у світі соціалістичне сільське господарство» та його успіхи. У всіх труднощах звинувачували «саботажників», «гнилих лібералів» та «розкрадачів соціалістичної власності»[3].
Цитати
- «В колгоспах немає сенсу працювати, тому що хліб забирають». «Де колгоспи — там немає хліба». «Добре вам, що у вас землю не відібрали», — цитати людей, що втікали на Захід України від голоду[10].
- «Демобілізувався, приїхав додому, але краще мене б убили на фронті, ніж мучитися вдома, де вмирають всі з голоду… Не бачу ніякої допомоги зі сторони держави», — з листа від мешканця Ізмаїльської області, 1940-ві[10].
- «Купа голих тіл, але здавалося, що діти. Швидше за все були дорослі, але людина голодна, вона скручується» — спогад Пантелій Іванович Саранді, уродженця села Котловина Ізмаїльського району[15].
Дослідження
- 2023 року в обласному центрі гагаузької культури у селі Виноградівка на Болградщині презентували книгу «Can acısı» — «Біль душі»: це збірка учнівських дослідницьких робіт про голод 1946—1947 років, зокрема записи спогадів тих, хто пережив голод[17].
У культурі
- 2021 року Йона Тукусер — українська художниця та музикантка болгарського походження — випустила концептуальний музичний альбом Anthropophage, який включає 21 електронну композицію. Альбом натхненний історіями про голод і канібалізм в Україні ХХ століття, які Йона зібрала під час своїх експедицій[18].
- 2022 року Йона Тукусер відкрила у Болгарії в Софії виставку картин «Голод», присвячену зокрема і голоду 1946—1947 років[19].
Проєкт «Голод» Йони Тукусер, 2022
«Бессарабія», 2010
«Вона з'їла свого чоловіка», 2022
«Ми їли шкіряне взуття та підошви», 2023
«Я дав їй черевичок, щоб спекти», 2022
.jpg)
Пам'ять
.jpg)
- 2008 року в Білгороді-Дністровському відкрили Пам'ятний знак жертвам Голодоморів — під час Всеукраїнської акції «Запали свічку»[20].
- У 2006—2008 роках на колії станції «Підзамче» у Львові археологи знайшли рештки 602 людей. За висновками судмедекспертів, це були останки жителів східних областей України та Бессарабії[11].
- 2023 року Йона Тукусер випустила документальний фільм «Антропофаг» зі спогадами буджацьких болгар про голод[21].
Див. також
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 Роман Кабачій: Про гагаузів – невидимих сусідів України, Історична правда, 4 вересня 2018, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ Задніпровський О. І.: Хроніка голоду 1946—1947 років у Донбасі. с. 235 — Донецьк : Східний видавничий дім, 2007., переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 Сазонов, 2013, с. 134
- ↑ «Голод після Перемоги»: до 75-річчя масового голоду 1946-47 років УІНП презентував історичний ролик., УІНП, 25 листопада 2021, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ 5,0 5,1 Галина Терещук: Свідок голоду 1946-47 років: хто не мав грошей чи речей на обмін – умирав, Радіо Свобода, 20 лютого 2021, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ 6,0 6,1 Сазонов, 2013, с. 133
- ↑ Володимир Кудлач: Чорний слід минувшини, Чорноморські новини, 28 листопада 2013, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ Голод в Україні. 1946—1947. Документи і матеріали. — К. — Нью-Йорк, 1996. — С. 184. ОЛЕГ РАБЕНЧУК, переглянуто 3 березня 2013
- ↑ 9,0 9,1 Віра Церковна: Голод 1946-1947 рр. на Ізмаїльщині крізь призму офіційних документів — Ізмаїл : Ізмаїльський державний гуманітарний університет, 2017., переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ 10,0 10,1 10,2 Рабенчук, 2008, с. 273
- ↑ 11,0 11,1 11,2 Мирослава Бзікадзе: Забрав понад 1 мільйон життів. Чому українців морили голодом навіть після Другої світової війни, Уніан, 27 листопада 2021, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 277
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 278
- ↑ Рабенчук, 2008, с. 275
- ↑ Амєлія Мийнова: Мешканці півдня Одещини, які пережили Голодомор, розповіли трагічні історії своїх родин, Юг.Today, 25 листопада 2023, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ «Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти», 2017
- ↑ Микола Григораш: Голодомор в Бессарабії 1946—1947 років: презентація книги та спогади очевидиці про той жахливий час, Махала, 8 жовтня 2023, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ Anthropophage, FilmFreeWay, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ В Софії відбувся вернісаж авторського проєкту української художниці болгарського походження Йони Тукусер «Голод», Посольство України в Республіці Болгарія, 28 вересня 2022, переглянуто 25 листопада 2023
- ↑ В Белгороде-Днестровском 22 ноября в рамках Всеукраинской акции "Засвіти свічку" состоялось открытие Памятного знака жертвам голодоморов (видео), Білгород-Дністровська міська рада, 27 листопада 2008, переглянуто 1 лютого 2023
- ↑ Документальний фільм Йони Тукусер «Антропофаг», YouTube
Література
- III Дунайські наукові читання: Голод 1946-1947 рр.: історичні, філософсько-психологічні та педагогічні аспекти // Ізмаїльський державний гуманітарний університет. — Ізмаїл, 2017 / ISBN 978-966-02-7025-1
- Сазонов В. В. Повоєнний голод в УРСР (1946–1947 рр.) і державна політика // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки // Матеріали Міжнародної наукової конференції Київ, 20—21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський націо- нальний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
- Рабенчук О. П. Голод 1946–1947 рр. в Україні: вплив на свідомість та поведінку населення / Рабенчук О. П. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — 2008. — 13. — С. 271—282.
Посилання
- Документальний фільм Йони Тукусер «Антропофаг»
- Дев'яносторічний коваль з півдня Одещини пам'ятає голод та засуджує російську агресію // Юг.Today, 16 травня 2023
- Жінки з села на півдні Одещини розповіли про голод 1946-1947 років // Юг.Today, 23 травня 2023