Долина Джинів: відмінності між версіями
(з великої літери Джинів) |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Долина Джинів''', також '''Камр-ал-Кум''' — історична місцевість, що включає південно-східну частину [[Білгород-Дністровський|Білгорода-Дністровського]]. | '''Долина Джинів''', також '''Камр-ал-Кум''' — історична місцевість, що включає південно-східну частину [[Білгород-Дністровський|Білгорода-Дністровського]]. | ||
Описана в «Книзі подорожей» османського мандрівника [[Евлія Челебі]], який відвідав Аккерман [[1657|1657 року]]<ref>Джерело?</ref>:<blockquote>'''Опис страшної долини Камр-ал-Кум''' | == Опис == | ||
Описана в «Книзі подорожей» османського мандрівника [[Евлія Челебі]], який відвідав Аккерман [[1657|1657 року]]<ref>Джерело?</ref>: | |||
«В середині фортеці всі будинки дивляться на схід сонця, на ріку Дністер, в бік Чорного моря та пустелі Камр ал-кум»<ref>Челебі, Евлія, с. 10</ref>. | |||
<blockquote>'''Опис страшної долини Камр-ал-Кум''' | |||
Хай буде відомо благочестивим братам [мусульманам] що ці аккерманські долини до потопу всі були морем. Коли Іскандер Дворогий [Александр Македонський] за наказом самого бога прорубав Чорноморську протоку і примусив [Чорне море] текти до Середземного [води відійшли], і ці місця залишились краєм незалюднених, безплодних пісків. Злі духи - джини - облюбували ці долини і поселились тут. І до самого початку епохи Сасанідів ця безкрайня рівнина була місцем відпочинку джинів. | Хай буде відомо благочестивим братам [мусульманам] що ці аккерманські долини до потопу всі були морем. Коли Іскандер Дворогий [Александр Македонський] за наказом самого бога прорубав Чорноморську протоку і примусив [Чорне море] текти до Середземного [води відійшли], і ці місця залишились краєм незалюднених, безплодних пісків. Злі духи - джини - облюбували ці долини і поселились тут. І до самого початку епохи Сасанідів ця безкрайня рівнина була місцем відпочинку джинів. | ||
| Рядок 13: | Рядок 18: | ||
Одного разу ми з пʼятьма-десятьма друзями набрались сміливості і - хто на коні, хто пішки - захопивши вʼязки очерету, попрямували туди, [по дорозі] втикаючи очеретини в пісок, аби по цих мітках повернутись назад. І ось, набравшись хоробрості, цілу годину ми валандались по цих пісках, вимучені, втомлені. Дехто з нас знайшов луки, черевики, палиці, стріли джинів, інші познаходили казани, сковорідки, миски, піки. Коли ми вже закінчували пошуки, подув безплідний вітер; він повалив очеретини, які ми втикали в пісок; наша дорога зникла. Одразу ж, ще й оком не встигли мигнути, як ми всі повернули назад і, посідавши на коней, приїхали до Аккермана. | Одного разу ми з пʼятьма-десятьма друзями набрались сміливості і - хто на коні, хто пішки - захопивши вʼязки очерету, попрямували туди, [по дорозі] втикаючи очеретини в пісок, аби по цих мітках повернутись назад. І ось, набравшись хоробрості, цілу годину ми валандались по цих пісках, вимучені, втомлені. Дехто з нас знайшов луки, черевики, палиці, стріли джинів, інші познаходили казани, сковорідки, миски, піки. Коли ми вже закінчували пошуки, подув безплідний вітер; він повалив очеретини, які ми втикали в пісок; наша дорога зникла. Одразу ж, ще й оком не встигли мигнути, як ми всі повернули назад і, посідавши на коней, приїхали до Аккермана. | ||
Ми показали міським жителям речі і предмети, які познаходили. А вони збуджено розповідали і пояснювали: "І ми маємо такі ж дивні й дивовижні предмети, які належали джинам." А потім вони сказали: "Ану киньте котрусь із знайдених вами речей у вогонь, подивіться, чи будуть вони горіти." І дійсно, багато предметів кинули ми у вогонь, і вони не згоріли, не обвуглились, не зіпсувались. Жар вогню навіть не подіяв на них. І коли ми витягли їх із вогню, то побачили, що вони - нібито шматок льоду! Деякі із них ми віддали паші, він же надіслав їх Кая-султанші, яка знаходилась [при дворі султана в Стамбулі]. І до сьогодні у мене, нікчемного, зберігається багато різних предметів.<ref>Челебі, Евлія | Ми показали міським жителям речі і предмети, які познаходили. А вони збуджено розповідали і пояснювали: "І ми маємо такі ж дивні й дивовижні предмети, які належали джинам." А потім вони сказали: "Ану киньте котрусь із знайдених вами речей у вогонь, подивіться, чи будуть вони горіти." І дійсно, багато предметів кинули ми у вогонь, і вони не згоріли, не обвуглились, не зіпсувались. Жар вогню навіть не подіяв на них. І коли ми витягли їх із вогню, то побачили, що вони - нібито шматок льоду! Деякі із них ми віддали паші, він же надіслав їх Кая-султанші, яка знаходилась [при дворі султана в Стамбулі]. І до сьогодні у мене, нікчемного, зберігається багато різних предметів.<ref>Челебі, Евлія, с. 14—15</ref></blockquote> | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
{{Примітки}} | {{Примітки}} | ||
== Література == | |||
* Челебі, Евлія. (1997) ''[https://shron1.chtyvo.org.ua/Chelebi_Evliia/Knyha_podorozhi_Pivnichne_Prychornomoria.pdf? Книга подорожі. Північне Причорноморʼя]''. Одеса: «Гермес» | |||
[[Категорія:Історія Білгорода-Дністровського]] | [[Категорія:Історія Білгорода-Дністровського]] | ||
Версія за 09:54, 1 грудня 2023
Долина Джинів, також Камр-ал-Кум — історична місцевість, що включає південно-східну частину Білгорода-Дністровського.
Опис
Описана в «Книзі подорожей» османського мандрівника Евлія Челебі, який відвідав Аккерман 1657 року[1]:
«В середині фортеці всі будинки дивляться на схід сонця, на ріку Дністер, в бік Чорного моря та пустелі Камр ал-кум»[2].
Опис страшної долини Камр-ал-Кум
Хай буде відомо благочестивим братам [мусульманам] що ці аккерманські долини до потопу всі були морем. Коли Іскандер Дворогий [Александр Македонський] за наказом самого бога прорубав Чорноморську протоку і примусив [Чорне море] текти до Середземного [води відійшли], і ці місця залишились краєм незалюднених, безплодних пісків. Злі духи - джини - облюбували ці долини і поселились тут. І до самого початку епохи Сасанідів ця безкрайня рівнина була місцем відпочинку джинів.
За часів останніх Навширванів пехліван на імʼя Салсал, закінчуючи свою подорож, прибув на цю аккерманську землю. І що ж він побачив? Місце для фортеці з приємною водою і повітрям. Але неподалік знаходився притулок джинів. Зібравши відразу своїх мудреців, він [за всіма правилами] науки виготовив для джинів великий талісман і викарбував на ньому:
"Хай знову вони мешкають в Камр-ал-Кумі і, помилуй боже, нехай не ходять вони на синів адамових, а сини адамові нехай не ходять до них".
І з того часу ця піщана долина є місцем, що вселяє страх і жах, а той, хто входить до неї, дивується і приголомшується. [...] [Місце це] - ніби піщане море. Весь час із піска виринає велика кількість бугрів, потім вони провалюються, виникають в іншому місці. Це - величезне, вселяюче жах видовище.
Одного разу ми з пʼятьма-десятьма друзями набрались сміливості і - хто на коні, хто пішки - захопивши вʼязки очерету, попрямували туди, [по дорозі] втикаючи очеретини в пісок, аби по цих мітках повернутись назад. І ось, набравшись хоробрості, цілу годину ми валандались по цих пісках, вимучені, втомлені. Дехто з нас знайшов луки, черевики, палиці, стріли джинів, інші познаходили казани, сковорідки, миски, піки. Коли ми вже закінчували пошуки, подув безплідний вітер; він повалив очеретини, які ми втикали в пісок; наша дорога зникла. Одразу ж, ще й оком не встигли мигнути, як ми всі повернули назад і, посідавши на коней, приїхали до Аккермана.
Ми показали міським жителям речі і предмети, які познаходили. А вони збуджено розповідали і пояснювали: "І ми маємо такі ж дивні й дивовижні предмети, які належали джинам." А потім вони сказали: "Ану киньте котрусь із знайдених вами речей у вогонь, подивіться, чи будуть вони горіти." І дійсно, багато предметів кинули ми у вогонь, і вони не згоріли, не обвуглились, не зіпсувались. Жар вогню навіть не подіяв на них. І коли ми витягли їх із вогню, то побачили, що вони - нібито шматок льоду! Деякі із них ми віддали паші, він же надіслав їх Кая-султанші, яка знаходилась [при дворі султана в Стамбулі]. І до сьогодні у мене, нікчемного, зберігається багато різних предметів.[3]
Примітки
Література
- Челебі, Евлія. (1997) Книга подорожі. Північне Причорноморʼя. Одеса: «Гермес»