Кирилов В'ячеслав Юрійович

Ім'я В'ячеслав Юрійович Кирилов

Народився 19 грудня 1981 Білгород-Дністровський

Помер 15 лютого 2015 Широкине

Національність українець

Діяльність військовий, вояк полку «Азов»

Кирилов В'ячеслав Юрійович, псевдо — «Козак» (нар. 19 грудня 1981, Білгород-Дністровський — пом. 15 лютого 2015, Широкине) — український військовий родом із Білгорода-Дністровського; вояк полку «Азов» Національної гвардії України. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).

На честь В'ячеслава у центрі Білгорода-Дністровського названа вулиця Кирилова.

Життєпис

Ранні роки та освіта

Народився 19 грудня 1981 року в Білгороді-Дністровському. Мати — юристка, батько — інженер і підприємець. З ранніх років разом із батьками жив в Одесі. 1988 року разом із батьками та сестрою переїхав в Тюменську область до бабусі та дідуся по татовій лінії. Там пішов до школи. Відвідував заняття гри на трубі, гітарі, бальні танці; любив малювати.

1996 року повернувся з Тюменської області у рідний Білгород-Дністровський та закінчив 9-й клас у школі № 2. Згодом навчався у Білгород-Дністровському філіалі Одеського вищого професійного училища торгівлі і технологій харчування, де отримав кваліфікацію кухаря, та поїхав в Одесу працювати за фахом. Пізніше очолював приватне підприємство з перевезення вантажів, яке відкрив разом із батьком.

2001 року В’ячеслав одружився, 2003 року народився його син Владислав.

Російсько-українська війна

2014 року став членом громадського формування охорони правопорядку «Одеса», був активістом ГО «Рада громадської безпеки», інструктором з тактичної медицини та екіпіровки спецпідрозділу «Шторм». Як доброволець надавав допомогу ЗСУ в складі цього підрозділу. Супроводжував вантажі в зону АТО. На базі військово-спортивного табору «Український Опір — Одеська січ» займався військово-патріотичним вихованням молоді.

19 грудня 2014 року, у свій 33-й день народження, з Софіївської площі в Києві урочисто відправився на фронт під Маріуполь у складі «Азову».

У документальному відео від проєкту «Вавилон'13» В'ячеслав розповів, чому долучився до лав Українського війська:

Особисто я — через сина. Щоб у подальшому йому жилося добре. За справедливість. За те, щоб люди, які мене оточували і оточують, повірили в мене. Повірили в те, що такі, як я, як хлопці, можуть щось змінити, змінити доволі-таки серйозно і кардинально змінити, у зовсім іншому напрямку щоб країна пішла. Напевно, тому [я тут].

— В'ячеслав Кирилов

15 лютого 2015 року загинув у боях з російськими збройними формуваннями між Маріуполем і Новоазовськом, при відбитті атаки на Широкине. У тому бою Павлопіль-Широкінської наступальної операції, «Азов» знищив близько 10 членів окупаційних військ, проте зазнав втрат: 7 загиблих та 50 поранених.

В'ячеслав похований в Одесі.

Галерея

• 
• 
• 
• 

Нагороди

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни:

• нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25 березня 2015, посмертно);
• нагороджений громадою Маріуполя почесним знаком «Маріуполь. Відстояли — перемогли» (19 вересня 2015);
• нагороджений медаллю «Захиснику Маріуполя» наказом МВС від 25 листопада 2015 року № 2496.

Вшанування пам'яті

• У лютому 2015 року проєкт «Вавилон'13» випустив документальне відео, присвячене «Козаку».
• В Одесі на вулицю Кирилова перейменували колишню вул. Чапаєва.
• Харківський блек-метал гурт «Burshtyn» присвятив В'ячеславу пісню «Козак» з альбому «Прах Відчайдухів».

У Білгороді-Дністровському

• На честь В'ячеслава Кирилова в Білгороді-Дністровському перейменували вулицю Жовтневу, тепер вона — вулиця Кирилова.
• 21 жовтня 2016 року в Білгороді-Дністровському на будівлі другої школи встановили пам'ятну табличку В'ячеславу Кирилову; подія відбулася за участі голови одеського осередку Цивільного Корпусу «Азов» Олександра Новосельського та мерії.

• 

  Надгробок В'ячеслава Кирилова, Одеса

• 

  Пам'ятна табличка В'ячеславу Кирилову, школа № 2, Білгород-Дністровський

Спогади

Антон Требухов, колишній боєць «Азова», а згодом — голова «Національного Корпусу „Азов — Маріуполь“», згадував:

Це був — і за зовнішністю типажа, і за думками — справжній козак. У нього завжди все було до ладу. Особливо це стосувалося екіпіровки. Він був справжнім сучасним козаком.

— Антон Требухов

Побратим В'ячеслава під позивним «Фізрук» згадував:

Йому було цікаво все! Йому була цікава штурмова група, цікава саперська група... Він приходив і не міг сидіти на одному місці.

Наприклад, в наряд заступаємо, він: «Так, мене ставте на ворота!» Він тиждень ходив не в свої наряди на ворота. Чому? Пояснюю: просто стоїш на воротах, дивишся хто заїжджає-виїжджає, перевіряєш, на рації. І там була складена гора шлакоблоків. Слава з цього побудував будиночок. Сам, з нічого, грубо кажучи, з підручних матеріалів, притягнув туди якусь буржуйку. Так потім звідти нікого не виженеш! Бо, на хвилиночку, це була зима, а там – жарко! І це було всюди – така це була людина.

— «Фізрук»

Богдан Гризло, побратим В'ячеслава, згадував обставини його загибелі:

Сталося це тоді, коли у дворі стояли я, Козак і ще один хлопчина з іншої роти. Трапилось так, що граната розірвалась безпосередньо у нас у ногах, і всю масу осколків прийняв на себе Козак. Пам’ятаю, що в мене після вибуху була легка контузія.

Я одразу забіг у гараж, а потім побачив, що поблизу нього лежить Козак. Ми затягли його в будівлю з-під вогню, потім понесли до БТРа. Там, поруч із бойовою машиною, я побачив залитого кров’ю Чавура.

Як ми потім дізналися, Козак та Чавур померли від надмірної втрати крові.

Посилання

• Відео про «Козака» від проєкту «Вавилон'13»