Кирилов В'ячеслав Юрійович: відмінності між версіями
Рядок 38: | Рядок 38: | ||
=== Загибель === | === Загибель === | ||
[[Файл:Кирилов В'ячеслав Юрійович (6).jpg|міні|праворуч|200px|В'ячеслав на фронті]] | |||
[[15 лютого]] [[2015|2015 року]] загинув у боях з російськими збройними формуваннями між Маріуполем і Новоазовськом, при відбитті атаки на Широкине<ref name=":0">{{Cite web|url=https://memorybook.org.ua/14/kirillovslav.htm|назва=Кирилов В'ячеслав Юрійович («Козак»)|видавець=Книга пам'яті полеглих за Україну|дата-доступу=5 лютого 2023}}</ref>. У тому бою Павлопіль-Широкінської наступальної операції В'ячеслав знищив близько 10 окупантів<ref>{{Cite web|url=http://1tv.od.ua/news/8100|назва=Боец батальона "Азов" посмертно награжден орденом мужества III степени|дата=14 липня 2015|видавець=Первый городской|дата-доступу=29 липня 2023}}</ref>. | [[15 лютого]] [[2015|2015 року]] загинув у боях з російськими збройними формуваннями між Маріуполем і Новоазовськом, при відбитті атаки на Широкине<ref name=":0">{{Cite web|url=https://memorybook.org.ua/14/kirillovslav.htm|назва=Кирилов В'ячеслав Юрійович («Козак»)|видавець=Книга пам'яті полеглих за Україну|дата-доступу=5 лютого 2023}}</ref>. У тому бою Павлопіль-Широкінської наступальної операції В'ячеслав знищив близько 10 окупантів<ref>{{Cite web|url=http://1tv.od.ua/news/8100|назва=Боец батальона "Азов" посмертно награжден орденом мужества III степени|дата=14 липня 2015|видавець=Первый городской|дата-доступу=29 липня 2023}}</ref>. | ||
Версія за 22:44, 28 липня 2023
Кирилов В'ячеслав Юрійович, псевдо — «Козак» (нар. 19 грудня 1981, Білгород-Дністровський — пом. 15 лютого 2015, Широкине) — український військовий родом із Білгорода-Дністровського; вояк полку «Азов» Національної гвардії України. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).
На честь В'ячеслава у центрі Білгорода-Дністровського названа вулиця Кирилова.
Життєпис
Освіта та кар'єра
Народився 19 грудня 1981 року в Білгороді-Дністровському[1]. Мати — юристка, батько — інженер і підприємець[2]. З ранніх років разом із батьками жив в Одесі. 1988 року разом із батьками та сестрою переїхав в Тюменську область до бабусі та дідуся по татовій лінії[2]. Там пішов до школи. Відвідував заняття гри на трубі, гітарі, бальні танці; любив малювати[3].
1996 року повернувся з Тюменської області у рідний Білгород-Дністровський та закінчив 9-й клас у школі № 2. Згодом навчався у Білгород-Дністровському філіалі Одеського вищого професійного училища торгівлі і технологій харчування, де отримав кваліфікацію кухаря, та поїхав в Одесу працювати за фахом. Пізніше очолював приватне підприємство з перевезення вантажів, яке відкрив разом із батьком[2].
Особисте життя
2001 року В’ячеслав одружився, 2003 року народився його син Владислав[3].
Як нащадок нащадок козаків за батьковою лінією В'ячеслав захоплювався козацтвом. Окрім того, його цікавили японська культура та медитації; він вважав, що у минулих життях був воїном[4].
Російсько-українська війна
2014 року став членом громадського формування охорони правопорядку «Одеса», був активістом ГО «Рада громадської безпеки», інструктором з тактичної медицини та екіпіровки спецпідрозділу «Шторм». Як доброволець надавав допомогу ЗСУ в складі цього підрозділу. Супроводжував вантажі в зону АТО. На базі військово-спортивного табору «Український Опір — Одеська січ» займався військово-патріотичним вихованням молоді[3].
19 грудня 2014 року, у свій 33-й день народження, з Софіївської площі в Києві урочисто відправився на фронт під Маріуполь у складі «Азову»[3].
У документальному відео від проєкту «Вавилон'13» В'ячеслав розповів, чому долучився до лав Українського війська[5]:
Особисто я — через сина. Щоб у подальшому йому жилося добре. За справедливість. За те, щоб люди, які мене оточували і оточують, повірили в мене. Повірили в те, що такі, як я, як хлопці, можуть щось змінити, змінити доволі-таки серйозно і кардинально змінити, у зовсім іншому напрямку щоб країна пішла. Напевно, тому [я тут].
— В'ячеслав Кирилов
Загибель
15 лютого 2015 року загинув у боях з російськими збройними формуваннями між Маріуполем і Новоазовськом, при відбитті атаки на Широкине[6]. У тому бою Павлопіль-Широкінської наступальної операції В'ячеслав знищив близько 10 окупантів[7].
Останньою волею В'ячеслава було, щоб його кремували: він вважав, що воїна повинні спалити, аби він міг переродитися[8].
В'ячеслав похований в Одесі[6].
Галерея
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни:
- нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25 березня 2015, посмертно)[9];
- нагороджений громадою Маріуполя почесним знаком «Маріуполь. Відстояли — перемогли» (19 вересня 2015)[3];
- нагороджений медаллю «Захиснику Маріуполя» наказом МВС від 25 листопада 2015 року № 2496[3].
Вшанування пам'яті
- У лютому 2015 року проєкт «Вавилон'13» випустив документальне відео, присвячене «Козаку»[5].
- В Одесі на вулицю Кирилова перейменували колишню вул. Чапаєва[6].
- Харківський блек-метал гурт «Burshtyn» присвятив В'ячеславу пісню «Козак» з альбому «Прах Відчайдухів»[10].
У Білгороді-Дністровському
- На честь В'ячеслава Кирилова в Білгороді-Дністровському перейменували вулицю Жовтневу, тепер вона — вулиця Кирилова[6].
- 21 жовтня 2016 року в Білгороді-Дністровському на будівлі другої школи встановили пам'ятну табличку В'ячеславу Кирилову; подія відбулася за участі голови одеського осередку Цивільного Корпусу «Азов» Олександра Новосельського та мерії[11].
Надгробок В'ячеслава Кирилова, Одеса
Пам'ятна табличка В'ячеславу Кирилову, школа № 2, Білгород-Дністровський
Спогади
Антон Требухов, колишній боєць «Азова», а згодом — голова «Національного Корпусу „Азов — Маріуполь“», згадував[12]:
Це був — і за зовнішністю типажа, і за думками — справжній козак. У нього завжди все було до ладу. Особливо це стосувалося екіпіровки. Він був справжнім сучасним козаком.
— Антон Требухов
Побратим В'ячеслава під позивним «Фізрук» згадував[3]:
Йому було цікаво все! Йому була цікава штурмова група, цікава саперська група... Він приходив і не міг сидіти на одному місці.
Наприклад, в наряд заступаємо, він: «Так, мене ставте на ворота!» Він тиждень ходив не в свої наряди на ворота. Чому? Пояснюю: просто стоїш на воротах, дивишся хто заїжджає-виїжджає, перевіряєш, на рації. І там була складена гора шлакоблоків. Слава з цього побудував будиночок. Сам, з нічого, грубо кажучи, з підручних матеріалів, притягнув туди якусь буржуйку. Так потім звідти нікого не виженеш! Бо, на хвилиночку, це була зима, а там – жарко! І це було всюди – така це була людина.
— «Фізрук»
Богдан Гризло, побратим В'ячеслава, згадував обставини його загибелі[12]:
Сталося це тоді, коли у дворі стояли я, Козак і ще один хлопчина з іншої роти. Трапилось так, що граната розірвалась безпосередньо у нас у ногах, і всю масу осколків прийняв на себе Козак. Пам’ятаю, що в мене після вибуху була легка контузія.
Я одразу забіг у гараж, а потім побачив, що поблизу нього лежить Козак. Ми затягли його в будівлю з-під вогню, потім понесли до БТРа. Там, поруч із бойовою машиною, я побачив залитого кров’ю Чавура.
Як ми потім дізналися, Козак та Чавур померли від надмірної втрати крові.
Примітки
- ↑ Боєць, який був прикладом. Роковини загибелі В’ячеслава «Козака» Кирилова, Азов, 15 лютого 2016, переглянуто 7 лютого 2023
- ↑ 2,0 2,1 2,2 Тетяна Деркач: Пам’яті воїна Світла В’ячеслава Кирилова, славного «Козака», Чорноморські новини, 6 лютого 2016, переглянуто 29 липня 2023
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 3,5 3,6 В’ячеслав Кирилов, «Козак», Фотопроєкти, 28 серпня 2016, переглянуто 7 лютого 2023
- ↑ Віка Ясинська: "У Широкиному Слава потягнув пораненого друга до якогось будинку. Цієї миті прилетіла граната, і син прийняв усі осколки на себе", - спогади про В'ячеслава Кирилова, добровольця з позивним Козак, Censor.net, 24 жовтня 2018, переглянуто 29 липня 2023
- ↑ 5,0 5,1 Kozak / Козак / Казак, #BABYLON'13, 20 лютого 2015
- ↑ 6,0 6,1 6,2 6,3 Кирилов В'ячеслав Юрійович («Козак»), Книга пам'яті полеглих за Україну, переглянуто 5 лютого 2023
- ↑ Боец батальона "Азов" посмертно награжден орденом мужества III степени, Первый городской, 14 липня 2015, переглянуто 29 липня 2023
- ↑ Марина Лонська: Шабля, яка відрубала 101 голову: доброволець з позивним "Козак" увійшов в історію, пройшовши всі кола фронтового пекла, Знай.UA, 26 жовтня 2018, переглянуто 29 липня 2023
- ↑ Указ Президента України від 25 березня 2015 року № 176/215
- ↑ Burshtyn – Прах Відчайдухів (2016), Неформат, 21 січня 2017, переглянуто 5 лютого 2022
- ↑ Пам'ятну табличку В'ячеславу Кирилову «Козаку» встановили в м. Білгород-Дністровський, Азов.Прес, 21 жовтня 2016, переглянуто 7 лютого 2023
- ↑ 12,0 12,1 Книга пам’яті: В’ячеслав Кирилов, позивний "Козак", Головне in UA, 25 вересня 2018, переглянуто 29 липня 2023