НКВД в Аккермані: відмінності між версіями

Матеріал з Аккерманіка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 5: Рядок 5:
[[1940|1940 року]] СРСР окупував [[Аккерман]], і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної [[Аккерманська область|Аккерманської області]], тому в місті розмістили головне управління НКВД в області. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов<ref name=":0">{{Cite web|назва=Забытые жертвы|видавець=Старий Аккерман|дата=24 жовтня 2022|дата-доступу=19 лютого 2023|автор=Олексій Пермінов|url=https://www.facebook.com/groups/StaryiAkkerman/posts/2033643203500002/}}</ref>.  
[[1940|1940 року]] СРСР окупував [[Аккерман]], і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної [[Аккерманська область|Аккерманської області]], тому в місті розмістили головне управління НКВД в області. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов<ref name=":0">{{Cite web|назва=Забытые жертвы|видавець=Старий Аккерман|дата=24 жовтня 2022|дата-доступу=19 лютого 2023|автор=Олексій Пермінов|url=https://www.facebook.com/groups/StaryiAkkerman/posts/2033643203500002/}}</ref>.  


Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього [[Міський суд Четатя-Албе|Міського суду Четатя-Албе]] за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині [[вулиця Шевченка|вул. Шевченка]]). У приміщенні комуністи тримали людей в ув'язненні та чинили тортури над ними<ref name=":0" />.  
Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього [[Міський суд Четатя-Албе|Міського суду Четатя-Албе]] за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині [[вулиця Шевченка|вул. Шевченка]]). У приміщенні тримали в ув'язненні людей та чинили тортури над ними<ref name=":0" />.  


[[19 квітня]] [[1941|1941 року]] енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]], що на [[Вулиця Шабська|вулиці Шабській]]. Там само ховали й інших закатованих до смерті людей. [[1942|1942 року]] їх перепоховали румуни, після того як повернули контроль над містом<ref name=":0" />.  
[[19 квітня]] [[1941|1941 року]] енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]], що на [[Вулиця Шабська|вулиці Шабській]]. Там само ховали й інших закатованих до смерті людей.  
 
19 червня 1941 року, за кілька днів до втечі з Аккермана, злочинці НКВД розстріли останніх жертв.
 
=== Перепроховання закатованих ===
[[1941|1941 року]] комуністи залишили місто, повернулися румуни. Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — 1942 року поліція провела ексгумацію тіл із братської могили<ref name=":0" />. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих. Публіка проходила серед трупів, покладених у провулку, протягом усього дня: були представники всіх соціальних верств, але особливо багато середнього класу та інтелігенції, які найбільше постраждали від НКВД.
 
Розпізнати вдалося лише шістьох людей:
 
* Микола Петров — найбагатша людина [[Буджак|Буджака]], володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; мав 62 роки.
* Леонтій Кошульський — ветеринарний врач та чиновник з [[Пласа Тузла|пласи Тузла]], мав 40 років; його арештували за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився.
* Іван Заболоцький — землевласник.
* Федір Фадеєв — колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; у 1917—1918 роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків.
* Михайло Чайковський — колишній офіцер Російської імператорської армії.
* Дмитро Велізарій — колишній офіцер Російської імператорської армії.
 
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку радянсько-німецької війни, та офіцер Червоної армії — який агітував проти влади СРСР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці.
 
Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина [[Вірменське кладовище|Вірменського кладовища]], де ховали військових та жертв воєн ще з [[1854|1854 року]].


== Примітки ==
== Примітки ==
{{примітки}}
{{примітки}}

Версія за 20:41, 19 лютого 2023

Файл:Петербузька гостиниця (1910-ті).jpg
Будівля за адресою вул. Шевченка, 44, в якій знаходився відділ НКВС

НКВД в Аккермані (рос. Народный комиссариат внутренних дел), а саме — управління НКВД Аккерманської області; діяло у Білгороді-Дністровському, після того як СРСР окупував місто 1940 року.

Історія

1940 року СРСР окупував Аккерман, і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної Аккерманської області, тому в місті розмістили головне управління НКВД в області. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов[1].

Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього Міського суду Четатя-Албе за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині вул. Шевченка). У приміщенні тримали в ув'язненні людей та чинили тортури над ними[1].

19 квітня 1941 року енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на Грецькому кладовищі, що на вулиці Шабській. Там само ховали й інших закатованих до смерті людей.

19 червня 1941 року, за кілька днів до втечі з Аккермана, злочинці НКВД розстріли останніх жертв.

Перепроховання закатованих

1941 року комуністи залишили місто, повернулися румуни. Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — 1942 року поліція провела ексгумацію тіл із братської могили[1]. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих. Публіка проходила серед трупів, покладених у провулку, протягом усього дня: були представники всіх соціальних верств, але особливо багато середнього класу та інтелігенції, які найбільше постраждали від НКВД.

Розпізнати вдалося лише шістьох людей:

  • Микола Петров — найбагатша людина Буджака, володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; мав 62 роки.
  • Леонтій Кошульський — ветеринарний врач та чиновник з пласи Тузла, мав 40 років; його арештували за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився.
  • Іван Заболоцький — землевласник.
  • Федір Фадеєв — колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; у 1917—1918 роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків.
  • Михайло Чайковський — колишній офіцер Російської імператорської армії.
  • Дмитро Велізарій — колишній офіцер Російської імператорської армії.

Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку радянсько-німецької війни, та офіцер Червоної армії — який агітував проти влади СРСР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці.

Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина Вірменського кладовища, де ховали військових та жертв воєн ще з 1854 року.

Примітки

  1. 1,0 1,1 1,2 Олексій Пермінов: Забытые жертвы, Старий Аккерман, 24 жовтня 2022, переглянуто 19 лютого 2023