НКВД в Аккермані: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Петербузька гостиниця (1910-ті).jpg|міні|праворуч|Будівля за адресою вул. Шевченка, 44, в якій знаходився відділ НКВС]] | [[Файл:Петербузька гостиниця (1910-ті).jpg|міні|праворуч|Будівля за адресою вул. Шевченка, 44, в якій знаходився відділ НКВС]] | ||
'''НКВД в Аккермані''' ({{Lang-ru|Народный комиссариат внутренних дел}}), а саме — управління НКВД [[Аккерманська область|Аккерманської області]]; діяло | '''НКВД в Аккермані''' ({{Lang-ru|Народный комиссариат внутренних дел}}), а саме — управління НКВД [[Аккерманська область|Аккерманської області]]; діяло в [[Білгород-Дністровський|Білгороді-Дністровському]], після того як СРСР окупував місто [[1940|1940 року]]. | ||
== Історія == | == Історія == | ||
Версія за 08:28, 20 лютого 2023
.jpg){kind=link}
НКВД в Аккермані (рос. Народный комиссариат внутренних дел), а саме — управління НКВД Аккерманської області; діяло в Білгороді-Дністровському, після того як СРСР окупував місто 1940 року.
Історія
Встановлення в Аккермані
1940 року СРСР окупував Аккерман, і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної Аккерманської області, тому в місті розмістили головне обласне управління НКВД. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов[1].
Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього Міського суду Четатя-Албе за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині вул. Шевченка). У цьому будинку енкаведисти тримали людей в ув'язненні та чинили над ними тортури[1].
Тортури та вбивства
30 липня 1940 року НКВД викрило та заарештувало Василя Гетьманченка — зв’язкового ОУН на теренах Південної Бессарабії. Його звинуватили в керівництві контррозвідувальними органами ОУН і закатували до смерті — Гетьманченко помер 13 жовтня 1940 року[2][3].
19 квітня 1941 року енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на Грецькому кладовищі, що на вулиці Шабській. Там само ховали й інших закатованих людей[1].
19 червня 1941 року, за кілька днів до втечі з Аккермана, злочинці НКВД розстріляли останніх жертв[1].
Перепоховання закатованих
1941 року комуністи залишили місто, Королівство Румунія знову встановило свою владу. Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — 1942 року поліція провела ексгумацію тіл із братської могили на Грецькому кладовищі. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих. Публіка проходила серед трупів, покладених у провулку, протягом усього дня: були представники всіх соціальних верств, але особливо багато середнього класу та інтелігенції, які найбільше постраждали від НКВД[1].
Серед залишків 19 тіл вдалося розпізнати лише шістьох людей[1]:
- Микола Петров — найбагатша людина Буджака, володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; мав 62 роки.
- Леонтій Кошульський — ветеринарний врач та чиновник з пласи Тузла, мав 40 років; його арештували за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився.
- Іван Заболоцький — землевласник, українець.
- Федір Фадеєв — колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; у 1917—1918 роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків.
- Михайло Чайковський — колишній офіцер Російської імператорської армії.
- Дмитро Велізарій — колишній офіцер Російської імператорської армії.
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку радянсько-німецької війни, та офіцер Червоної армії, який агітував проти влади СРСР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці[1].
Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина Вірменського кладовища, де ховали військових та жертв воєн ще з 1854 року[1].
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 Олексій Пермінов: Забытые жертвы, Старий Аккерман, 24 жовтня 2022, переглянуто 19 лютого 2023
- ↑ Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021