НКВД в Аккермані: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
|||
| (Не показано 20 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл: | {{Інфобокс| | ||
'''НКВД в Аккермані''' ({{Lang-ru|Народный комиссариат внутренних дел}}), а саме — управління НКВД [[Аккерманська область|Аккерманської області]]; діяло в [[Білгород-Дністровський|Білгороді-Дністровському]], після того як | [[Файл:Будівля, вул. Шевченка, 44.jpg|міні|Будівля за адресою вул. Шевченка, 44, в якій знаходився відділ НКВД]] | ||
}} | |||
'''НКВД в Аккермані''' ({{Lang-ru|Народный комиссариат внутренних дел}}), а саме — управління НКВД [[Аккерманська область|Аккерманської області]]; діяло в [[Білгород-Дністровський|Білгороді-Дністровському]], після того як СССР окупував місто [[1940|1940 року]]. Знаходилося в будівлі колишньої [[Петербурзька гостиниця|Петербурзької гостиниці]]. | |||
Енкаведисти чинили тортури над жителями міста та вбили як мінімум 19 людей; окрім того, вони депортували десятки сімей з Аккермана у віддалені регіони СССР. | |||
== Історія == | == Історія == | ||
=== Встановлення в Аккермані === | === Встановлення в Аккермані === | ||
[[1940|1940 року]] | [[Файл:NKVD Emblem (Solid Colors).svg|міні|праворуч|100px|Емблема НКВД]] | ||
[[1940|1940 року]] СССР окупував [[Аккерман]], і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної [[Аккерманська область|Аккерманської області]], тому в місті розмістили головне обласне управління НКВД. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов<ref name=":0">{{Cite web|назва=Забытые жертвы|видавець=Старий Аккерман|дата=24 жовтня 2022|дата-доступу=19 лютого 2023|автор=Олексій Пермінов|url=https://www.facebook.com/groups/StaryiAkkerman/posts/2033643203500002/}}</ref>. | |||
Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього [[Міський суд Четатя-Албе|Міського суду Четатя-Албе]] за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині [[вулиця Шевченка|вул. Шевченка]]). У цьому будинку енкаведисти тримали людей в ув'язненні та чинили над ними тортури<ref name=":0" />. | Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього [[Міський суд Четатя-Албе|Міського суду Четатя-Албе]] за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині [[вулиця Шевченка|вул. Шевченка]]). У цьому будинку енкаведисти тримали людей в ув'язненні та чинили над ними тортури<ref name=":0" />. | ||
=== Тортури та вбивства === | === Тортури та вбивства === | ||
[[Файл:Гетьманченко Василь Іович.jpg|міні|праворуч|200px|[[Гетьманченко Василь Іович|Василь Гетьманченко]], зв'язковий ОУН на теренах Буджака, закатований до смерті в НКВД]] | [[Файл:Гетьманченко Василь Іович.jpg|міні|праворуч|200px|[[Гетьманченко Василь Іович|Василь Гетьманченко]], співзасновник «[[Товариство «Просвіта» в Аккермані|Просвіти]]», зв'язковий ОУН на теренах Буджака, закатований до смерті в НКВД]] | ||
[[30 липня]] [[1940|1940 року]] НКВД | [[30 липня]] [[1940|1940 року]] НКВД заарештувало [[Гетьманченко Василь Іович|Василя Гетьманченка]] — одного з лідерів української громади Аккермана, співзасновника міської [[Товариство «Просвіта» в Аккермані|«Просвіти»]] та зв’язкового ОУН на теренах [[Буджак|Південної Бессарабії]]. Його звинуватили в керівництві контррозвідувальними органами ОУН і закатували до смерті — Гетьманченко помер [[13 жовтня]] [[1940|1940 року]]<ref name=":2">{{Cite book|назва=Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49|автор=Верига Василь|видавництво=Новий Шлях|місце=Торонто|рік=1991|дата-доступу=30 серпня 2021|url=https://diasporiana.org.ua/istoriya/2332-veriga-v-vtrati-oun-v-chasi-drugoyi-svitovoyi-viyni/}}</ref><ref name=":1">{{Cite book|назва=Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378|місце=Париж — Нью-Йорк|рік=1955|видавництво=Молоде життя|дата-доступу=30 серпня 2021|url=http://izbornyk.org.ua/encycl/euii029.htm|автор=Наукове товариство ім. Шевченка у Європі}}</ref>. | ||
Управління НКВД заарештувало всіх колишніх чиновників [[Румуни Аккермана|румунського етнічного походження]] і тих, хто підживлював румунські та антикомуністичні настрої. Частину заарештованих вивезли в віддалені регіони | Управління НКВД заарештувало всіх колишніх чиновників [[Румуни Аккермана|румунського етнічного походження]] і тих, хто підживлював румунські та антикомуністичні настрої. Частину заарештованих вивезли в віддалені регіони СССР<ref name=":3" />. | ||
Тих, кого вважали найбільш небезпечними для режиму, катували та розстрілювали. [[19 квітня]] [[1941|1941 року]] енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]], що на [[Вулиця Шабська|вулиці Шабській]]. Там само ховали й інших закатованих людей<ref name=":0" />. | Тих, кого вважали найбільш небезпечними для режиму, катували та розстрілювали. [[19 квітня]] [[1941|1941 року]] енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]], що на [[Вулиця Шабська|вулиці Шабській]]. Там само ховали й інших закатованих людей<ref name=":0" />. | ||
| Рядок 24: | Рядок 29: | ||
== Розслідування злочинів == | == Розслідування злочинів == | ||
[[Файл:Жертви НКВД в Аккермані.jpg|міні|праворуч|Ексгумовані жертви НКВД, [[1942]]]] | [[Файл:Жертви НКВД в Аккермані.jpg|міні|праворуч|Ексгумовані жертви НКВД, [[1942]]]] | ||
[[1941|1941 року]] | [[1941|1941 року]] совєтських окупантів замінили румунські, і в листопаді 1941 року поліцейське бюро Четатя-Албе почало розслідувати [[Злочини СССР в Аккермані|злочини совєтського режиму]]<ref name=":3">{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20210416001035/http://www.morarup.narod.ru/Tatarka_.htm|назва=Documente românești ale timpului despre atrocitățile bolșevice din stânga Prutului|дата-доступу=20 лютого 2023}}</ref>. | ||
[[9 січня]] [[1942|1942 року]], згідно з розпорядженням губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску, обласна поліцейська інспекція Кишинева наказала провести ексгумацію тіл, ідентифікувати їх та сфотографувати, а «їхнє перепоховання зробити з великою помпою»<ref name=":3" />. | [[9 січня]] [[1942|1942 року]], згідно з розпорядженням губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску, обласна поліцейська інспекція Кишинева наказала провести ексгумацію тіл, ідентифікувати їх та сфотографувати, а «їхнє перепоховання зробити з великою помпою»<ref name=":3" />. | ||
=== Ексгумація | === Ексгумація === | ||
Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — [[14 квітня]] [[1942|1942 року]] поліція розпочала ексгумацію тіл із могил на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]]<ref name=":0" />; розслідуванням керував судовий лікар Теодор Богуш<ref name=":3" />. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих<ref name=":0" />. | Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — [[14 квітня]] [[1942|1942 року]] поліція розпочала ексгумацію тіл із могил на [[Грецьке кладовище|Грецькому кладовищі]]<ref name=":0" />; розслідуванням керував судовий лікар Теодор Богуш<ref name=":3" />. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих<ref name=":0" />. | ||
| Рядок 35: | Рядок 40: | ||
Серед залишків 19 тіл вдалося розпізнати лише шістьох людей<ref name=":0" />: | Серед залишків 19 тіл вдалося розпізнати лише шістьох людей<ref name=":0" />: | ||
* Микола Петров — найбагатша людина [[Буджак|Буджака]], володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; | * Іван Заболоцький ({{Нар}} [[1 квітня]] [[1883]], с. Михайлівка, [[Аккерманський повіт]]) — [[Історія українців у Білгороді-Дністровському|українець]], великий землевласник; комуністи арештували його [[15 жовтня]] [[1940|1940 року]] та звинуватили в експлуатації робітників і протисовєтській діяльності. | ||
* Леонтій Кошульський — ветеринарний врач та чиновник з [[Пласа Тузла|пласи Тузла]], мав 40 років; його арештували за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився. | * Микола Петров ({{Нар}} [[10 березня]] [[1880]], с. Бургуджи, нині — Виноградівка) — найбагатша людина [[Буджак|Буджака]], володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; Вбитий [[12 липня]] [[1940|1940 року]] у віці 62 років. | ||
* Леонтій Кошульський ({{Нар}} [[18 липня]] [[1902]]) — ветеринарний врач та чиновник з [[Пласа Тузла|пласи Тузла]], мав 40 років; його арештували [[7 вересня]] [[1940|1940 року]] за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився. Його дружину Агрипину Кошульську вислали до Сибіру [[13 червня]] [[1941|1941 року]]. | |||
* Федір Фадеєв — колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; | * Федір Фадеєв ({{Нар}} [[1870]]) — житель Аккермана, колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; [[1 серпня]] [[1940|1940 року]] арештований за те, що в [[1917]]—[[1918]] роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків. | ||
* Михайло Чайковський — колишній офіцер Російської імператорської армії. | * Михайло Чайковський ({{Нар}} [[6 вересня]] [[1881]], [[Аккерман]])— колишній офіцер Російської імператорської армії, міський чиновник; заарештований в ніч на [[30 серпня]] [[1940|1940 року]]. | ||
* Дмитро Велізарій — колишній офіцер Російської імператорської армії. | * Дмитро Велізарій ({{Нар}} [[27 жовтня]] [[1870]], [[Аккерман]]) — колишній офіцер Російської імператорської армії; інвалід у відставці; заарештований [[7 вересня]] [[1940|1940 року]] за звинуваченням у причетності до Білої армії. | ||
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку німецько-совєтської війни, та офіцер Червоної армії, який агітував проти влади СССР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці<ref name=":0" />. | |||
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку | |||
=== Перепоховання === | |||
[[Файл:Перепоховання закатованих НКВД в Аккермані.jpg|міні|праворуч|Перепоховання закатованих НКВД]] | |||
Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина [[Вірменське кладовище|Вірменського кладовища]], де ховали військових та жертв воєн ще з [[1854|1854 року]]<ref name=":0" />. | Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина [[Вірменське кладовище|Вірменського кладовища]], де ховали військових та жертв воєн ще з [[1854|1854 року]]<ref name=":0" />. | ||
| Рядок 50: | Рядок 56: | ||
== Посилання == | == Посилання == | ||
* https:// | * [https://youtu.be/JHoeM-m_1wE Петро Чернишук про злочин комуністів в 1940 році в Аккермані] | ||
[[Категорія:Історія Білгорода-Дністровського]] | |||
Поточна версія на 20:06, 22 квітня 2024
НКВД в Аккермані (рос. Народный комиссариат внутренних дел), а саме — управління НКВД Аккерманської області; діяло в Білгороді-Дністровському, після того як СССР окупував місто 1940 року. Знаходилося в будівлі колишньої Петербурзької гостиниці.
Енкаведисти чинили тортури над жителями міста та вбили як мінімум 19 людей; окрім того, вони депортували десятки сімей з Аккермана у віддалені регіони СССР.
Історія
Встановлення в Аккермані
.svg)
1940 року СССР окупував Аккерман, і з цим в місті розпочало діяти НКВД — каральний орган, що боровся з національно-визвольними рухами переважно на окупованих територіях. Аккерман обрали центром новоствореної Аккерманської області, тому в місті розмістили головне обласне управління НКВД. Начальник управління — капітан державної безпеки А. М. Сєдов[1].
Під НКВД комуністи відібрали приміщення колишнього Міського суду Четатя-Албе за адресою вул. Старобазарна, 44 (нині вул. Шевченка). У цьому будинку енкаведисти тримали людей в ув'язненні та чинили над ними тортури[1].
Тортури та вбивства
30 липня 1940 року НКВД заарештувало Василя Гетьманченка — одного з лідерів української громади Аккермана, співзасновника міської «Просвіти» та зв’язкового ОУН на теренах Південної Бессарабії. Його звинуватили в керівництві контррозвідувальними органами ОУН і закатували до смерті — Гетьманченко помер 13 жовтня 1940 року[2][3].
Управління НКВД заарештувало всіх колишніх чиновників румунського етнічного походження і тих, хто підживлював румунські та антикомуністичні настрої. Частину заарештованих вивезли в віддалені регіони СССР[4].
Тих, кого вважали найбільш небезпечними для режиму, катували та розстрілювали. 19 квітня 1941 року енкаведисти розстріляли частину ув'язнених та поховали їх у братській могилі на Грецькому кладовищі, що на вулиці Шабській. Там само ховали й інших закатованих людей[1].
Керівництво НКВД сповіщало охоронців кладовища, аби вони заздалегідь викопали яму. Пізно вночі начальник тюрми привозив на кладовище 1—2 трупи, замотані соломою, та кидав їх у яму. Більшість закатованих були без одягу і, за словами охоронця, на них були помітні сліди тортур. Деяким забинтували голову та верхні кінцівки, іншим зв’язали руки, «що означає, що смерть настала від пострілу або через тортури, яким піддавали жертв»[4].
Начальник НКВД чекав, допоки яму не засиплять землею. Охоронців кладовища залякали, аби вони нікому не розповідали про ці поховання, інакше їх теж вб'ють[4].
19 червня 1941 року, за кілька днів до втечі з Аккермана, злочинці НКВД розстріляли останніх жертв[1].
Розслідування злочинів
1941 року совєтських окупантів замінили румунські, і в листопаді 1941 року поліцейське бюро Четатя-Албе почало розслідувати злочини совєтського режиму[4].
9 січня 1942 року, згідно з розпорядженням губернатора Бессарабії Костянтина Войкулеску, обласна поліцейська інспекція Кишинева наказала провести ексгумацію тіл, ідентифікувати їх та сфотографувати, а «їхнє перепоховання зробити з великою помпою»[4].
Ексгумація
Під керівництвом Петра Теодореску — голови поліції Четатя-Албе — 14 квітня 1942 року поліція розпочала ексгумацію тіл із могил на Грецькому кладовищі[1]; розслідуванням керував судовий лікар Теодор Богуш[4]. Залишки 19 тіл, які вдалося дістати, виставили на публіку, аби місцеві жителі могли опізнати загиблих[1].
Публіка проходила серед трупів, покладених у провулку, протягом усього дня: були представники всіх соціальних верств, але особливо багато середнього класу та інтелігенції, які найбільше постраждали від НКВД[1].
Серед залишків 19 тіл вдалося розпізнати лише шістьох людей[1]:
- Іван Заболоцький (нар. 1 квітня 1883, с. Михайлівка, Аккерманський повіт) — українець, великий землевласник; комуністи арештували його 15 жовтня 1940 року та звинуватили в експлуатації робітників і протисовєтській діяльності.
- Микола Петров (нар. 10 березня 1880, с. Бургуджи, нині — Виноградівка) — найбагатша людина Буджака, володів 600 га землі та мав у розпорядженні 1000 га; комуністи вбили його, аби конфіскувати все його майно; Вбитий 12 липня 1940 року у віці 62 років.
- Леонтій Кошульський (нар. 18 липня 1902) — ветеринарний врач та чиновник з пласи Тузла, мав 40 років; його арештували 7 вересня 1940 року за те, що в минулому він доповів румунській владі на членів комуністичної організації, що діяла в Тузлах; не витримав катувань та повісився. Його дружину Агрипину Кошульську вислали до Сибіру 13 червня 1941 року.
- Федір Фадеєв (нар. 1870) — житель Аккермана, колишній полковник Російської імператорської армії, мав 70 років; 1 серпня 1940 року арештований за те, що в 1917—1918 роках у складі Білої армії боровся проти більшовиків.
- Михайло Чайковський (нар. 6 вересня 1881, Аккерман)— колишній офіцер Російської імператорської армії, міський чиновник; заарештований в ніч на 30 серпня 1940 року.
- Дмитро Велізарій (нар. 27 жовтня 1870, Аккерман) — колишній офіцер Російської імператорської армії; інвалід у відставці; заарештований 7 вересня 1940 року за звинуваченням у причетності до Білої армії.
Окрім того, серед похованих були німецький літун, якого збили на початку німецько-совєтської війни, та офіцер Червоної армії, який агітував проти влади СССР, був арештований і наклав на себе руки у в'язниці[1].
Перепоховання
Тих, кого опізнали, ховали їхні родичі, а усіх інших місцева влада поховала на Кладовищі героїв — це частина Вірменського кладовища, де ховали військових та жертв воєн ще з 1854 року[1].
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 1,7 1,8 1,9 Олексій Пермінов: Забытые жертвы, Старий Аккерман, 24 жовтня 2022, переглянуто 19 лютого 2023
- ↑ Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 4,5 Documente românești ale timpului despre atrocitățile bolșevice din stânga Prutului, переглянуто 20 лютого 2023