Олександрівські казарми: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 8: | Рядок 8: | ||
=== Початок будівництва === | === Початок будівництва === | ||
[[1820|1820 року]] попередній план будівництва казарм розробив архітектор Михайло Петрович Нейман, який служив у обласній будівельній комісії та згодом доріс до помічника Обласного архітектора. На початку 1820-х років Будівельна комісія Аккерману почала будівництво, відповідальним назначили Еммануїла Павловича Попандопуло — начальника Аккерманської портової митної застави та відставного майора, ветерана війни з Наполеоном 1812 року<ref name=":0" />. | [[1820|1820 року]] попередній план будівництва казарм розробив архітектор [[Нейман Михайло Петрович|Михайло Петрович Нейман]], який служив у обласній будівельній комісії та згодом доріс до помічника Обласного архітектора. На початку 1820-х років Будівельна комісія Аккерману почала будівництво, відповідальним назначили Еммануїла Павловича Попандопуло — начальника Аккерманської портової митної застави та відставного майора, ветерана війни з Наполеоном 1812 року<ref name=":0" />. | ||
Будівництво тривало повільно, тому в липні [[1828|1828 року]] очільник Бессарабського митного округу та надвірний радник Шубін відправив повноважному наміснику графу Михайлу Воронцову рапорт, у якому просив звільнити Попандопуло від будівництва казарм, оскільки «місто виконати ці роботи не в змозі, і треба призначити торги»<ref name=":0" />. | Будівництво тривало повільно, тому в липні [[1828|1828 року]] очільник Бессарабського митного округу та надвірний радник Шубін відправив повноважному наміснику графу Михайлу Воронцову рапорт, у якому просив звільнити Попандопуло від будівництва казарм, оскільки «місто виконати ці роботи не в змозі, і треба призначити торги»<ref name=":0" />. | ||
=== Залучення підрядника Левіта === | |||
В Аккермані на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. {{OldStyleDate|7|березня|1829|23|лютого}} року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до {{OldStyleDate|13|січня|1831|1}} року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів<ref name=":0" />. | |||
У процесі будівництва виявилося, що сарійський камінь, який видобували у 25 км від міста, непридатний для будівництва великої будівлі, тому підрядник Левіт був вимушений використовувати якісніший камінь з села Роші (нині Козацьке) та Хан-Кішла (Удобне), який був дорожчим за сарійський<ref name=":0" />. | |||
На затримку будівництва вплинули епідемії холери та чуми 1829—1830 років у Бессарабії, під час яких між населеними пунктами було перерване сполучення<ref name=":0" />. | |||
== Примітки == | == Примітки == | ||
{{примітки}} | {{примітки}} | ||
Версія за 21:50, 28 травня 2021
.jpg)
Олександрівські казарми (рос. Александровские казармы) — комплекс казарм та офіцерського корпусу армії Російської імперії, збудованих у 1830-х роках. Знаходяться на березі Дністровського лиману за адресою вулиця Шабська, 51.
Історія
Передумови
1812 року, після закінчення Російсько-турецької війни, територія Бессарабії відійшла до Російської імперії. 1818 року Олександр I відвідав Бессарабію та затвердив «Статут утворення Бессарабської області», за яким Аккерман отримав статус повітового міста. Тоді ж почалася військова реформа, у межах якої в Аккермані запланували будівництво двоповерхових казарм на «6 комплектних рот та 26 штаб- та обер-офіцерів»[1].
Початок будівництва
1820 року попередній план будівництва казарм розробив архітектор Михайло Петрович Нейман, який служив у обласній будівельній комісії та згодом доріс до помічника Обласного архітектора. На початку 1820-х років Будівельна комісія Аккерману почала будівництво, відповідальним назначили Еммануїла Павловича Попандопуло — начальника Аккерманської портової митної застави та відставного майора, ветерана війни з Наполеоном 1812 року[1].
Будівництво тривало повільно, тому в липні 1828 року очільник Бессарабського митного округу та надвірний радник Шубін відправив повноважному наміснику графу Михайлу Воронцову рапорт, у якому просив звільнити Попандопуло від будівництва казарм, оскільки «місто виконати ці роботи не в змозі, і треба призначити торги»[1].
Залучення підрядника Левіта
В Аккермані на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. 23 лютого (7 березня) 1829 року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до 1 (13) січня 1831 року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів[1].
У процесі будівництва виявилося, що сарійський камінь, який видобували у 25 км від міста, непридатний для будівництва великої будівлі, тому підрядник Левіт був вимушений використовувати якісніший камінь з села Роші (нині Козацьке) та Хан-Кішла (Удобне), який був дорожчим за сарійський[1].
На затримку будівництва вплинули епідемії холери та чуми 1829—1830 років у Бессарабії, під час яких між населеними пунктами було перерване сполучення[1].
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Олексій Пермінов: Александровские казармы, Старый Аккерман, 21 грудня 2014, переглянуто 27 травня 2021