Олександрівські казарми: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
=== Залучення підрядника Левіта === | === Залучення підрядника Левіта === | ||
[[Файл:Табличка на Олександрівських казармах.jpg|мігі|праворуч|200px]] | |||
В [[Білгород-Дністровський|Аккермані]] на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. {{OldStyleDate|7|березня|1829|23|лютого}} року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до {{OldStyleDate|13|січня|1831|1}} року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів<ref name=":0" />. | В [[Білгород-Дністровський|Аккермані]] на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. {{OldStyleDate|7|березня|1829|23|лютого}} року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до {{OldStyleDate|13|січня|1831|1}} року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів<ref name=":0" />. | ||
| Рядок 24: | Рядок 25: | ||
Олександрівські казарми.jpg | Олександрівські казарми.jpg | ||
Вигляд на Олександрівські казарми (2).jpg | Вигляд на Олександрівські казарми (2).jpg | ||
</gallery> | </gallery> | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
{{примітки}} | {{примітки}} | ||
Версія за 22:14, 28 травня 2021
.jpg)
Олександрівські казарми (рос. Александровские казармы) — комплекс казарм та офіцерського корпусу армії Російської імперії, збудованих у 1830-х роках. Знаходяться на березі Дністровського лиману за адресою вулиця Шабська, 51.
Історія
Передумови
1812 року, після закінчення Російсько-турецької війни, територія Бессарабії відійшла до Російської імперії. 1818 року Олександр I відвідав Бессарабію та затвердив «Статут утворення Бессарабської області», за яким Аккерман отримав статус повітового міста. Тоді ж почалася військова реформа, у межах якої в Аккермані запланували будівництво двоповерхових казарм на «6 комплектних рот та 26 штаб- та обер-офіцерів»[1].
Початок будівництва
1820 року попередній план будівництва казарм розробив архітектор Михайло Петрович Нейман, який служив у обласній будівельній комісії та згодом доріс до помічника Обласного архітектора. На початку 1820-х років Будівельна комісія Аккерману почала будівництво, відповідальним назначили Еммануїла Павловича Попандопуло — начальника Аккерманської портової митної застави та відставного майора, ветерана війни з Наполеоном 1812 року[1].
Будівництво тривало повільно, тому в липні 1828 року очільник Бессарабського митного округу та надвірний радник Шубін відправив повноважному наміснику графу Михайлу Воронцову рапорт, у якому просив звільнити Попандопуло від будівництва казарм, оскільки «місто виконати ці роботи не в змозі, і треба призначити торги»[1].
Залучення підрядника Левіта
В Аккермані на той час не було багатих купців, тому до будівництва казарм взявся кишинівський купець 1-ї гільдії Меєр-Бер Лейбович Левіт. 23 лютого (7 березня) 1829 року в Одеському будівельному комітеті він уклав договір, за яким зобов’язався збудувати до 1 (13) січня 1831 року кам’яні казарми за ціною з торгів у 197 тисяч рублів. Фінансовими гарантами для підрядника виступили титулярний радник П. П. Горбаконі та одеський купець 1-ї гільдії Христофор Веларі. У квітні 1829 року під наглядом архітектора Неймана почалося будівництво, проте у місті не вистачало кваліфікованих майстрів та якісних матеріалів[1].
У процесі будівництва виявилося, що камінь, який видобували у 25 км від міста в селі Сарія (нині Південне), непридатний для будівництва великої будівлі, тому його замінили якіснішим та дорожчим камінням з сіл Роші (нині Козацьке) та Хан-Кішла (Удобне)[1].
На затримку будівництва вплинули епідемії чуми (1829) та холери (1831) у Бессарабії, під час яких між населеними пунктами перервали сполучення[1].
Галерея
.jpg)
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Олексій Пермінов: Александровские казармы, Старый Аккерман, 21 грудня 2014, переглянуто 27 травня 2021