Шайбле Олександр Якович: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 59: | Рядок 59: | ||
4. Відзнаки по рангам, по родам зброі і ч. частин повінни бути на комірі і чахлах (обшлагах).}} | 4. Відзнаки по рангам, по родам зброі і ч. частин повінни бути на комірі і чахлах (обшлагах).}} | ||
Зрештою міркування і пропозиції генерал-хорунжого врахували в описі похідної уніформи старшин і козаків усіх родів зброї у наказі Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 року (ч. 276)<ref name=":2" />. | Зрештою міркування і пропозиції генерал-хорунжого врахували в описі похідної уніформи старшин і козаків усіх родів зброї у наказі Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 року (ч. 276)<ref name=":2" />. | ||
<gallery mode="packed" heights="250" caption=""> | |||
Похідний мундир (френч) Армії УНР.jpg|Зразок похідного мундира (френча) відповідно до наказу Ч. 276 | |||
Сотник Армії УНР в уніформі.jpg|Сотник Армії УНР в уніформі з відзнаками на рукавах відповідно до наказу Ч. 276 | |||
</gallery> | |||
==== Проєкти нагород Війська УНР ==== | ==== Проєкти нагород Війська УНР ==== |
Версія за 10:05, 19 жовтня 2023
Олександр Якович Шайбле (нар. 18 січня 1878, Аккерман — пом. 23 грудня 1919, Одеса) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.
Життєпис
Родина
Олександр Шайбле народився 18 січня 1878 року в Аккермані[1] у лютеранській родині німецьких колоністів, які перебралися до Причорномор’я з Ельзасу (нині регіон Франції, що межує з Німеччиною)[2]. Його батько Яків Іванович Шайбле мав статус поселянина-власника, володів в Аккерманському повіті 50 десятинами землі, а окрім того, мав власність на півдні Буджака та на Херсонщині[3].
Освіта
Олександр навчався у Кишинівському реальному училищі і після його закінчення 22 вересня 1898 року розпочав військову службу[4]. 1900 року закінчив Київське піхотне училище[5], з якого вийшов підпоручиком до 2-го піхотного Софійського полку, розквартированого в Смоленську[2]. 1907 року закінчив Миколаївську академію Генерального штабу в Петербурзі за I розрядом. Після отримання звання штабс-капітана проходив цензове командування у 6-му гренадерському Таврійському полку[2].
Військова кар'єра
Протягом 1909—1913 років служив на штабних посадах у 8-й Сибірський стрілецькій дивізії (ад'ютант штабу) та 3-му Сибірському армійському корпусі (обер-офіцер для доручень). Наприкінці 1913 року отримав звання підполковника та обійняв посаду ад’ютанта штабу Іркутської військової округи[2].
З грудня 1914 року — штаб-офіцер для особливих доручень штабу 28-го армійського корпусу. З травня 1915-го — начальник штабу 60-ї піхотної дивізії. У грудні 1915 року отримав звання полковника[6].
За особливі заслуги протягом 1914—1916 років Олександра Шайбле нагородили кількома орденами[2].
На службі Україні
Лютнева революція застала Олександра Шайбле на посаді командира 315-го піхотного Глухівського полку 79-ї піхотної дивізії, яким він командував до серпня 1917 року. Саме в цей час почалися процеси українізації військових частин російської армії, які привернули увагу полковника й зрештою визначили його вибір на користь служби в збройних силах України[2].
У листопаді 1917 року Шайбле присвоїли звання генерал-майора і призначили виконувачем обов’язків командувача 23-го армійського корпусу[2].
УНР
Після проголошення Української Народної Республіки Шайбле добровільно зголосився до української армії, яка саме починала формуватися у листопаді-грудні 1917 року[2].
У лютому-квітні 1918 року Олександр Шайбле служив старшиною (офіцером) Головного управління Генерального штабу Української Народної Республіки, а з березня 1918-го працював у складі комітету з утворення української армії при Військовому міністерстві УНР[2].
Гетьманат Павла Скоропадського
За часів Гетьманату Павла Скоропадського (з квітня до грудня 1918 року) продовжив службу в Генштабі, був членом Військово-ученого комітету Військового міністерства Української Держави, входив до комісії з утворення військових шкіл і академій України. В цей час він став одним з авторів закону про старшинські ранги, схваленого Радою Міністрів у червні 1918 року[2].
Директорія УНР
З 21 січня 1919 року — начальник 2-го генерал-квартирмейстерства штабу Дієвої армії УНР. Із лютого 1919-го обіймав посаду начальника Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР[6].
У цей час Шайбле входив до складу Комісії зі створення військових шкіл і академій України, а також до постійного складу Ставки Головного Отамана Симона Петлюри. За ініціативою Олександра Шайбле в Армії УНР було поновлено скасовані Директорією старшинські (офіцерські) ранги, введено звання генералів, а в дивізіях створені атестаційні комісії для розгляду питань про підвищення старшини у ранзі[2].
Розробка уніформи Війська УНР
За дієвої участі Олександра Шайбле були розроблені нова уніформа та знаки розрізнення, які нашивалися не на рукавах, а на обшлагах (так званих чохлах) одностроїв. У лютому 1919 року він підготував доповідь на ім’я Військового міністра, в якій виклав основні міркування щодо військової форми[7]:
1. Уніформа повінна бути проста, зручна и така, щоби можливо було въ короткій час одягнути армію.
2. Вона повінна бути захистного кольору і одноманітною для всіх родов зброі.
3. Необхідно, щоби вона була з тих матеріялів, котрі маються зараз в інтендантстві.
4. Відзнаки по рангам, по родам зброі і ч. частин повінни бути на комірі і чахлах (обшлагах).
Зрештою міркування і пропозиції генерал-хорунжого врахували в описі похідної уніформи старшин і козаків усіх родів зброї у наказі Головної Управи Війська УНР від 24 квітня 1919 року (ч. 276)[2].
Проєкти нагород Війська УНР
У липні 1919 року Головне управління Генерального штабу армії УНР, яке очолював генерал-хорунжий Олександр Шайбле, розробило проєкти і статути двох нових нагород Армії УНР:
Виготовити відзнаку та медаль мали у Німеччині. З цією метою військовий міністр УНР полковник Всеволод Петрів і начальник Головного управління Генерального штабу отаман Олександр Шайбле листом звернулися до посла УНР у Берліні Миколи Порша, який мав розмістити замовлення на виготовлення нагород у Німеччині. До листа додали «Опис бойового хреста „Республіки“» і «Опис бойової медалі „Республіки“», підписані Шайбле, а також докладні кольорові малюнки цих нагород, які виконав П. Омельченко — сотник Дієвої армії УНР[8].
Станом на 2023 рік невідомо, чи був виготовлений хоча б один комплект нагород. Збереглися лише два комплекти грамот до медалей «Республіки»[2].
Смерть
У листопаді 1919 року переїхав до Одеси та захворів на тиф. Помер від важкого перебігу хвороби в одеському шпиталі 23 грудня того ж року. Похований на військовому відділенні Нового цвинтаря в Одесі[6].
Вшанування пам’яті
- 2012 року благодійна ініціатива «Героїка» запропонувала перейменувати вулицю Леніна (нині вул. Михайлівська) на вулицю Олександра Шайбле. Міська рада, більшість якої становили члени «Партії регіонів», та комісія з питань найменування обʼєктів міського підпорядкування, увічнення памʼяті видатних діячів і подій відхилили цю пропозицію та встали на захист назви на честь Леніна — лідера більшовиків та керівника Червоного терору[9][10].
- 2018 року Верховна Рада України встановила 18 січня ювілейною датою на честь 140-річчя від дня народження Олександра Шайбле[11].
Примітки
- ↑ Олександр Шайбле, Український інститут національної пам'яті, 18 січня 2018, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 2,11 2,12 2,13 Антон Печерський: Генерал-хорунжий Олександр Шайбле — офіцер із когорти творців модерної української армії, АрміяInform, 30 січня 2023, переглянуто 19 жовтня 2023
- ↑ Олександр Маркевич: Akkermanica: Олександр Шайбле - один з творців армії України, Тира.City, 1 квітня 2020, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Шайбле Александр Яковлевич, Русская армия в Первой мировой войне, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Громадська дія: Шайбле Олександр Якович. Довідники/Довідник з історії України, Віртуальна Русь, 2005, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 6,0 6,1 6,2 Тинченко Я.: Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання — Київ : Темпора, 2007., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Ярослав Тинченко: Дієва армія УНР, листопад 1918 – листопад 1919 рр. — Київ : Темпора, 2017.
- ↑ 8,0 8,1 Ярослав Тинченко: Символи нескореної держави. Нагороди уряду Української Народної Республіки, с. 41—48 — Київ : Темпора, 2016., переглянуто 19 жовтня 2023
- ↑ На Одещині вважають "некоректним" перейменовувати вулицю Леніна, Історична правда, 11 вересня 2012, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ «Перейменування вулиці Леніна є некоректним», Героїка, 7 вересня 2012, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році, Верховна Рада України, 8 лютого 2018, переглянуто 30 серпня 2021