Історія українців у Білгороді-Дністровському

Історія українців у Білгороді-Дністровському — хронологія життя української громади у Білгороді-Дністровському.

Історія

Українська громада в Аккермані почала формуватися вже наприкінці XVIII — початку XIX століть. До неї входили селяни, козаки, ремісники, купці.

1800-ті

За переписом 1808 року в Аккермані проживали 345 родин, серед них 46 родин (13,3 %) — українці. Переважна більшість українського населення Аккермана потрапила в нього після блукань у Придунайських степах і Молдові. Походження українців в Аккермані:

• 18 родин (39%) — з Аккерманського повіту
• 5 родин (11%) — з Кілійського повіту
• 1 (2 %) — з-за Дунаю
• 7 родин (17 %) — з молдовських повітів (Кишинівський, Сорокський, Оргєєвський)
• 2 родини (4,5 %) — з Хотинської раї
• 4 родини (9 %) — з Тираспольського повіту
• 5 родин (11 %) — прибули з воєводств «колишнього Польського королівства»
• 2 родини (4,5 %) — з Херсонської губернії
• 1 родина (2 %) — «cтарожили», або «корінні»

«Старожили» у переписі зазначені як ті, «що давно зайшли». Найранніший час своєї появи в місті вказав Семен Посмітюха — 1789 рік.

1810-ті

За переписом міста 1819 року населення Аккермана становило 1085 родин, серед них більшість — українці (52 %), 560 родин, або 2343 особи: 1310 чоловіків і 1033 жінки.

Розподілення за віком:

• 21—30 років — 85 осіб (15 %)
• 31—40 років — 214 (38 %)
• 41—50 років — 135 (24 %)
• 51—60 років — 81 (15 %),
• 61 і більше — 45 (8 %).

Українці мали прості родини, до яких входили батьки та їхні діти або батьки, діти та онуки. У 40 % родин різниця між шлюбними партнерами становила 15 років, іноді більше 20 років. У таких родинах чоловіки одружувалися і мали дітей після 35—40 років.

1917—1918

23 квітня 1917 року київська газета «Нова Рада» повідомляла, що в Аккермані організовано Українську громаду м. Акермана і незабаром видаватимуть газету «Вільна Україна».

Від Аккерманського повіту до 3-го складу Української Центральної Ради (8 серпня 1917 — 31 березня 1918) був обраний Пантелеймон Богацький.

У жовтні 1917 року в Кишиневі відбувся з'їзд Військового комітету бессарабських молдаван. За прикладом Української Центральної Ради в Києві, на з'їзді постановили створити вищий орган державної влади — Сфатул Церій (Крайова Рада) зі 120 членів (пізніше число збільшили до 150). При цьому для молдаван виділили 84 мандати (70%), а для інших національностей і немолдовських громадських організацій — 30% мандатів. Відсоток мандатів молдаван контрастував із відсотком молдовського населення Бессарабії за останнім переписом населення 1897 року — 47,58%.

12 (25) січня 1918 року в газеті «Аккерманське слово» опублікували постанову Селянського з'їзду Аккерманського повіту від 10 (23) січня:

Приєднати Аккерманський повіт до України як автономної частини Російської республіки, одержавши гарантію персональної автономії дрібних національностей і закріплення завойованих революцією основ, за обов’язкової соціалізації землі.

І вже за декілька днів 15 (28) січня в Аккерман вступив загін військ Української Центральної Ради. Їх, однак вже наступного дня витіснили з міста більшовики.

27 березня 1918 року українські делегати до Крайової Ради голосували проти об'єднання Бессарабії з Румунією. Невдовзі за наказом генерала Броштяну, командувача румунської окупаційної армії, їх без суду розстріляли.

1918—1940

Під час румунської окупації управління Бессарабією характеризувалося зниженням культурного, економічного та соціального рівня населення, при цьому були впроваджені колоніальні методи та активно здійснювалася асиміляція українського населення.

Українські школи існували лише до 1921 року, подекуди до 1923-го. В Аккермані діяла українська школа для хлопців.

Провідниками української громади в Буджаку були, між іншим, Григорій Середа з Плахтіївки, Ілько Гаврилюк та Сусляк Олександр з Шабо, Арнаутов Олександр і Танасов Леонтій з Аккермана. Вони використовували різноманітні конференції та фестивалі, аби зберегти українську національну свідомість. Румунські чиновники, як правило, підозрювали їх у підривній антидержавній діяльності та ретельно перевіряли.

На початку 1930-х років в Аккермані діяло представництво Українського Громадського Допомогового Комітету, який створили 1923 року в Румунії, аби взяти під свою опіку всю українську еміграцію в країні. Комітет допомагав українським емігрантам в матеріальних (невеликі кошти та одяг) і юридичних справах.

1932 року разом українці міста Аккермана та доктор Мартирій Галин привітали із 20-річчям організацію «Пласт» у Празі.

• 

  Привітання організації «Пласт»

Товариство «Просвіта»

1936 року в Аккермані відкрили місцеву товариство «Просвіта» — за прикладом першої «Просвіти», створеної 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу.

З 1941 року Румунія дала українській національній меншості деякі культурні права: у Бухаресті організували українське радіомовлення (керівник М. Ковалевський), виходила газета «Життя» (редактор — Ілько Гаврилюк), журнал «Батава».

Див. також

• Українці на Басарабщині
• Безсмертні аккерманські міщани

Посилання

• Українська мова на південних теренах України, зокрема на Одещині, перебуває нині майже у повному занепаді
• С. В. Ушанова, «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини»
• Бачинська О.А., Чухліб Т.В. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775 – 1905). – К.: Арій, 2016. – 464 с.: іл.
• Реалізація місцевою владою Південної України політики уряду Російської імперії щодо козацтва в XIX ст
• Формування регіональних груп українців у Буджаку, Нижньому Подунав'ї та дельті Дунаю
• Українці Буджака
• Заселення українцями Буджаку: історичні джерела і родинні перекази
• УПЦ КП у Білгороді-Дністровському хресною ходою нагадала про свої права
• Степанов, В'ячеслав: Етнографічне вивчення українського населення Бессарабії XIX-початку XX сторіччя (історіографічний аспект)