Історія українців у Білгороді-Дністровському
Історія українців у Білгороді-Дністровському — хронологія життя української громади у Білгороді-Дністровському.
Історія
Українська громада в Аккермані почала формуватися вже наприкінці XVIII — початку XIX століть. До неї входили селяни, козаки, ремісники, купці[1].
1800-ті
За переписом 1808 року в Аккермані проживали 345 родин, серед них 46 родин (13,3 %) — українці[1]. Переважна більшість українського населення Аккермана потрапила в нього після блукань у Придунайських степах і Молдові. Походження українців в Аккермані:
- 18 родин (39%) — з Аккерманського повіту
- 5 родин (11%) — з Кілійського повіту
- 1 (2 %) — з-за Дунаю
- 7 родин (17 %) — з молдовських повітів (Кишинівський, Сорокський, Оргєєвський)
- 2 родини (4,5 %) — з Хотинської раї
- 4 родини (9 %) — з Тираспольського повіту
- 5 родин (11 %) — прибули з воєводств «колишнього Польського королівства»
- 2 родини (4,5 %) — з Херсонської губернії
- 1 родина (2 %) — «cтарожили», або «корінні»
«Старожили» у переписі зазначені як ті, «що давно зайшли». Найранніший час своєї появи в місті вказав Семен Посмітюха — 1789 рік[1].
1810-ті
За переписом міста 1819 року населення Аккермана становило 1085 родин, серед них більшість — українці (52 %), 560 родин, або 2343 особи: 1310 чоловіків і 1033 жінки[1].
Розподілення за віком:
- 21—30 років — 85 осіб (15 %)
- 31—40 років — 214 (38 %)
- 41—50 років — 135 (24 %)
- 51—60 років — 81 (15 %),
- 61 і більше — 45 (8 %).
Українці мали прості родини, до яких входили батьки та їхні діти або батьки, діти та онуки. У 40 % родин різниця між шлюбними партнерами становила 15 років, іноді більше 20 років. У таких родинах чоловіки одружувалися і мали дітей після 35—40 років[1].
1917—1918
23 квітня 1917 року київська газета «Нова Рада» повідомляла, що в Аккермані організовано Українську громаду м. Акермана і незабаром видаватимуть газету «Вільна Україна»[2].
У жовтні 1917 року в Кишиневі відбувся з'їзд Військового комітету бессарабських молдаван. За прикладом Української Центральної Ради в Києві, на з'їзді постановили створити вищий орган державної влади — Сфатул Церій (Крайова Рада) зі 120 членів (пізніше число збільшили до 150). При цьому для молдаван виділили 84 мандати (70%), а для інших національностей і немолдовських громадських організацій — 30% мандатів. Відсоток мандатів молдаван контрастував із відсотком молдовського населення Бессарабії за останнім переписом населення 1897 року — 47,58%[3].
12 (25) січня 1918 року в газеті «Аккерманське слово» опублікували постанову Селянського з'їзду Аккерманського повіту від 10 (23) січня[4][5]:
Приєднати Аккерманський повіт до України як автономної частини Російської республіки, одержавши гарантію персональної автономії дрібних національностей і закріплення завойованих революцією основ, за обов’язкової соціалізації землі.
І вже за декілька днів 15 (28) січня в Аккерман вступив загін військ Української Центральної Ради. Їх, однак вже наступного дня витіснили з міста більшовики[4].
27 березня 1918 року українські делегати до Крайової Ради голосували проти об'єднання Бессарабії з Румунією. Невдовзі за наказом генерала Броштяну, командувача румунської окупаційної армії, їх без суду розстріляли[3].
1918—1940
Під час румунської окупації управління Бессарабією характеризувалося зниженням культурного, економічного та соціального рівня населення, при цьому були впроваджені колоніальні методи та активно здійснювалася асиміляція українського населення[6].
На початку 1930-х років в Аккермані діяло представництво Українського Громадського Допомогового Комітету, який створили 1923 року в Румунії, аби взяти під свою опіку всю українську еміграцію в країні. Комітет допомагав українським емігрантам в матеріальних (невеликі кошти та одяг) і юридичних справах[7].
1932 року разом українці міста Аккермана та доктор Мартирій Галин привітали із 20-річчям організацію «Пласт» у Празі[8].
Товариство «Просвіта»
1936 року в Аккермані відкрили місцеву товариство «Просвіта»[9] — за прикладом першої «Просвіти», створеної 1868 року у Львові з метою культурно-наукового розвитку, консолідації народної спільноти та піднесення національної свідомості українського народу[10].
Див. також
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 Бачинська О. А.: Формування та розвиток української громади в місті. Аккерман у ХІХ ст. — Одеса : Наукові видання ОНУ, 2007., переглянуто 7 лютого 2023
- ↑ Нова Рада, №19, 23 квітня 1917
- ↑ 3,0 3,1 Іван Новосівський: Нарис історії права Буковини і Басарабії. С. 112 — Нью-Йорк : Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, 1986., переглянуто 12 липня 2023
- ↑ 4,0 4,1 Іван Татаринов: Військові дії в Південній Бессарабії у 1918 р., Ізмаїльський державний гуманітарний університет, 2023, переглянуто 11 липня 2023
- ↑ Артем Филипенко: Україна та «бессарабське питання» в 1918 році, Контекст-Причорномор'я, 12 квітня 2012, переглянуто 18 грудня 2023
- ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
- ↑ Роман Тютенко «Українська військова еміграція в міжвоєнний період (1919-1939 рр.)» — с. 144 // Докторська робота, Український Вільний Університет
- ↑ Молоде життя — Прага, Чехія : Пласт, 1932, листопад., переглянуто 5 червня 2023
- ↑ Оснування т-ва «Просвіта» в Аккермані, Діло, 28 січня 1937, переглянуто 21 травня 2023
- ↑ Стаття «Товариство „Просвіта“ (1868—1939)» на Вікіпедії
Посилання
- Українська мова на південних теренах України, зокрема на Одещині, перебуває нині майже у повному занепаді
- С. В. Ушанова, «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини»
- Бачинська О.А., Чухліб Т.В. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775 – 1905). – К.: Арій, 2016. – 464 с.: іл.
- Реалізація місцевою владою Південної України політики уряду Російської імперії щодо козацтва в XIX ст
- Формування регіональних груп українців у Буджаку, Нижньому Подунав'ї та дельті Дунаю
- Українці Буджака
- Заселення українцями Буджаку: історичні джерела і родинні перекази
- УПЦ КП у Білгороді-Дністровському хресною ходою нагадала про свої права