Гетьманченко Василь Іович: відмінності між версіями

Матеріал з Аккерманіка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 20: Рядок 20:
У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»<ref name=":5" />. Товариство мало 25 членів та складалося з українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії<ref>[https://libraria.ua/issues/1336/112101/?PageNumber=2&ArticleId=3804119&Search=%22%D0%B2.%20%D0%B3%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%22 З життя студентів на еміграції] — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2</ref>. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі<ref name=":5" />.
У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»<ref name=":5" />. Товариство мало 25 членів та складалося з українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії<ref>[https://libraria.ua/issues/1336/112101/?PageNumber=2&ArticleId=3804119&Search=%22%D0%B2.%20%D0%B3%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%22 З життя студентів на еміграції] — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2</ref>. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі<ref name=":5" />.


У січні [[1923|1923 року]] Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословакію. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі<ref name=":5" />.
1922 року — студент інженерного факультета вищої Чеської технічної школи в Празі<ref name=":5" />.
 
У січні [[1923|1923 року]] Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословакію. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі<ref name=":5" />.


Василь здобув освіту інженера-конструктора, працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом [[1928]]—[[1940]] років. Одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні<ref name=":0">{{Cite web|url=https://www.scribd.com/presentation/517805538/Розстріли-в-Чернівцях-в-червні-липні-1941-p-final|автор=Старик Володимир|назва=Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р.|дата=29 липня 2021|видавець=Scribd|дата-доступу=30 серпня 2021}}</ref>.
Василь здобув освіту інженера-конструктора, працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом [[1928]]—[[1940]] років. Одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні<ref name=":0">{{Cite web|url=https://www.scribd.com/presentation/517805538/Розстріли-в-Чернівцях-в-червні-липні-1941-p-final|автор=Старик Володимир|назва=Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р.|дата=29 липня 2021|видавець=Scribd|дата-доступу=30 серпня 2021}}</ref>.

Версія за 07:45, 19 квітня 2024

Гетьманченко Василь Іович.jpg
Ім'я
Василь Іович Гетьманченко
Народився
Національність
Діяльність
зв’язковий ОУН на Південній Бессарабії, громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, журналіст

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902[1], с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років, зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований більшовиками в Аккермані.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року в Аккерманському повіті[2]. 1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].

У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1]. Товариство мало 25 членів та складалося з українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[3]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].

1922 року — студент інженерного факультета вищої Чеської технічної школи в Празі[1].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословакію. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі[1].

Василь здобув освіту інженера-конструктора, працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років. Одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні[2].

Протягом 1930-х років брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[4], вступив до лав ОУН (Організації українських націоналістів) та діяв зв’язковим проводу ОУН на теренах Буджака[5][6]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка, Мартирія Галина та Ілька Гаврилюка як «керівників українського національного відродження в Аккермані»[7].

За словами його сестри Ліди Буряк, на рідних землях він заснував товариство «Просвіта», згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків, і зробив багато інших корисних справ для української громади[8].

1936 року в Аккермані заснували товариство «Просвіта» — перше на теренах Бесарабії; Василь очолив у ньому посаду віце-президента[9].

Після того як СССР захопив Бесарабію, його викрили та заарештували 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2]. Закатований більшовиками[6][4], не дожив до суду та помер 13 жовтня 1940 року в Аккерманській лікарні[2].

Родина

  • Гетьманченко Аделія Дмитрівна — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[10].
  • Оксана — донька[2].
  • Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КДБ Української РСР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[10].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].

Пам’ять

На Руському цвинтарі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].

1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[8]:

Як загинув В. Гетьманченко.png

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 18.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 2,8 2,9 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
  3. ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
  4. ↑ 4,0 4,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
  5. ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 260—268 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
  6. ↑ 6,0 6,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
  7. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  8. ↑ 8,0 8,1 Свобода 1997, № 5
  9. ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
  10. ↑ 10,0 10,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023
Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Гетьманченко_Василь_Іович&oldid=9445