Гетьманченко Василь Іович: відмінності між версіями

	Ім'я Василь Іович Гетьманченко
	Народився 1902 ; с. Дальнічень, Аккерманський повіт
	Помер 13 жовтня 1940 ; Аккерман
	Національність українець
	Діяльність зв’язковий ОУН на Південній Бессарабії, громадський та політичний діяч, інженер-конструктор, журналіст

Версія за 07:02, 22 квітня 2024

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902^[1], с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років, зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований більшовиками в Аккермані.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року в селі Дальнічень на Аккерманщині^[2] у багатодітній родині.

Освіта

1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест^[1].

У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»^[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії^[3]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі^[1].

1922 року — студент інженерного факультета вищої Чеської технічної школи в Празі^[1]. Здобув освіту інженера-конструктора^[2].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословакію. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі^[1].

Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років. Одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні^[2].

Громадська діяльність

Протягом 1930-х років брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії^[4]. Згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків^[5]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком^[6].

1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на теренах Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента^[7].

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії^[8]^[9]^[10].

Вбивство

Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН^[2]. Закатований більшовиками^[10]^[4], не дожив до суду та помер 13 жовтня 1940 року в Аккерманській лікарні^[2].

Родина

Гетьманченко Аделія Дмитрівна — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років^[11].
Оксана — донька^[2].
Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини^[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві^[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КДБ Української РСР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину^[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року^[11].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України^[2].

Пам’ять

На Руському цвинтарі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії^[2].

1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»^[5]:

Див. також

Примітки

↑ ^1,0 ^1,1 ^1,2 ^1,3 ^1,4 ^1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
↑ ^2,00 ^2,01 ^2,02 ^2,03 ^2,04 ^2,05 ^2,06 ^2,07 ^2,08 ^2,09 ^2,10 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
↑ ^4,0 ^4,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
↑ ^5,0 ^5,1 Свобода 1997, № 5
↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
↑ ^10,0 ^10,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
↑ ^11,0 ^11,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023

[:5-1] 1,0 ^1,1 ^1,2 ^1,3 ^1,4 ^1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової

[:0-2] 2,00 ^2,01 ^2,02 ^2,03 ^2,04 ^2,05 ^2,06 ^2,07 ^2,08 ^2,09 ^2,10 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021

[3] З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2

[:1-4] 4,0 ^4,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021

[:3-5] 5,0 ^5,1 Свобода 1997, № 5

[6] А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003

[:32-7] Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13

[8] Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219

[9] Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021

[:2-10] 10,0 ^10,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021

[:4-11] 11,0 ^11,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

@@ Рядок 29: / Рядок 29: @@
 Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом [[1928]]—[[1940]] років. Одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні<ref name=":0">{{Cite web|url=https://www.scribd.com/presentation/517805538/Розстріли-в-Чернівцях-в-червні-липні-1941-p-final|автор=Старик Володимир|назва=Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р.|дата=29 липня 2021|видавець=Scribd|дата-доступу=30 серпня 2021}}</ref>.
-=== Просвітницька діяльність ===
+=== Громадська діяльність ===
-Протягом [[1930-ті|1930-х років]] брав активну участь у громадській та політичній діяльності на [[Буджак|Південній Бесарабії]]<ref name=":1">{{Cite book|назва=Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378|місце=Париж — Нью-Йорк|рік=1955|видавництво=Молоде життя|дата-доступу=30 серпня 2021|url=http://izbornyk.org.ua/encycl/euii029.htm|автор=Наукове товариство ім. Шевченка у Європі}}</ref>. Згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків<ref name=":3" />. [[1936|1936 року]] — один із співзасновників [[Товариство «Просвіта» в Аккермані|товариства «Просвіта»]] в Аккермані — першого на теренах Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента<ref name=":32">[https://adt.arcanum.com/en/view/Viitorul_1936_12/?pg=45&layout=s Grefa Trib. Cetatea Alba S. I] — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13</ref>.
+Протягом [[1930-ті|1930-х років]] брав активну участь у громадській та політичній діяльності на [[Буджак|Південній Бесарабії]]<ref name=":1">{{Cite book|назва=Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378|місце=Париж — Нью-Йорк|рік=1955|видавництво=Молоде життя|дата-доступу=30 серпня 2021|url=http://izbornyk.org.ua/encycl/euii029.htm|автор=Наукове товариство ім. Шевченка у Європі}}</ref>. Згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків<ref name=":3" />. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із [[Галин Мартирій Андрійович|Мартирієм Галиним]] та [[Гаврилюк Ілько Іванович|Ільком Гаврилюком]]<ref>{{Cite web|url=https://esu.com.ua/article-39555|назва=Бессарабія|видавець=Енциклопедія сучасної України|автор=А. І. Жуковський|дата=2003}}</ref>.
-За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах [[Буджак|Південної Бесарабії]]<ref>[https://diasporiana.org.ua/ideologiya/3765-organizatsiya-ukrayinskih-natsionalistiv-1929-1954/ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН]. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219</ref><ref>{{Cite book|назва=Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265|місце=Львів|рік=1992|дата-доступу=30 серпня 2021|автор=Гривул Тарас|видавництво=Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України|url=http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Uks_2012_22_23}}</ref><ref name=":2">{{Cite book|назва=Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49|автор=Верига Василь|видавництво=Новий Шлях|місце=Торонто|рік=1991|дата-доступу=30 серпня 2021|url=https://diasporiana.org.ua/istoriya/2332-veriga-v-vtrati-oun-v-chasi-drugoyi-svitovoyi-viyni/}}</ref>. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із [[Галин Мартирій Андрійович|Мартирієм Галиним]] та [[Гаврилюк Ілько Іванович|Ільком Гаврилюком]]<ref>{{Cite web|url=https://esu.com.ua/article-39555|назва=Бессарабія|видавець=Енциклопедія сучасної України|автор=А. І. Жуковський|дата=2003}}</ref>.
+[[1936|1936 року]] — один із співзасновників [[Товариство «Просвіта» в Аккермані|товариства «Просвіта»]] в Аккермані, першого на теренах Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента<ref name=":32">[https://adt.arcanum.com/en/view/Viitorul_1936_12/?pg=45&layout=s Grefa Trib. Cetatea Alba S. I] — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13</ref>.
+За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955), Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах [[Буджак|Південної Бесарабії]]<ref>[https://diasporiana.org.ua/ideologiya/3765-organizatsiya-ukrayinskih-natsionalistiv-1929-1954/ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН]. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219</ref><ref>{{Cite book|назва=Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265|місце=Львів|рік=1992|дата-доступу=30 серпня 2021|автор=Гривул Тарас|видавництво=Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України|url=http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Uks_2012_22_23}}</ref><ref name=":2">{{Cite book|назва=Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49|автор=Верига Василь|видавництво=Новий Шлях|місце=Торонто|рік=1991|дата-доступу=30 серпня 2021|url=https://diasporiana.org.ua/istoriya/2332-veriga-v-vtrati-oun-v-chasi-drugoyi-svitovoyi-viyni/}}</ref>.
 === Вбивство ===