Гетьманченко Василь Іович: відмінності між версіями

Матеріал з Аккерманіка
Рядок 50: Рядок 50:


==Особисте життя==
==Особисте життя==
1937 року одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні ({{Нар|так}} 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана<ref name=":7" />.
[[1937|1937 року]] одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні ({{Нар|так}} [[1909]]). [[1939|1939 року]] в подружжя народилася донька — Оксана<ref name=":7" />.


Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44<ref name=":6" />.
Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою [[Вулиця Олімпійська|вул. Беліковича]], 44<ref name=":6" />.


=== Родина ===
=== Родина ===
*Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років<ref name=":4">{{Cite web|url=https://archives.gov.ua/um.php?p=12&a=48&id=47083|назва=Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області|видавець=Державна архівна служба України|дата-доступу=21 травня 2023}}</ref>.
*Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована [[14 квітня]] [[1945|1945 року]], вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років<ref name=":4">{{Cite web|url=https://archives.gov.ua/um.php?p=12&a=48&id=47083|назва=Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області|видавець=Державна архівна служба України|дата-доступу=21 травня 2023}}</ref>.
*Оксана — донька<ref name=":0" />.
*Оксана ({{Нар|так}} [[1939]]) — донька<ref name=":0" />.
*Тарангул Орися Дмитрівна ({{Нар|1}} [[1914]]) — сестра дружини<ref name=":0" />; члени НКВД заарештували її [[25 березня]] [[1941|1941 року]], звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли [[27 липня]] [[1941|1941 року]] в тюрмі НКВД у Києві<ref name=":0" />.
*Тарангул Орися Дмитрівна ({{Нар|1}} [[1914]]) — сестра дружини<ref name=":0" />; члени НКВД заарештували її [[25 березня]] [[1941|1941 року]], звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли [[27 липня]] [[1941|1941 року]] в тюрмі НКВД у Києві<ref name=":0" />.


==Реабілітація==
==Реабілітація==
[[23 листопада]] [[1990|1990 року]] КДБ Української РСР по [[Одеська область|Одеській області]] закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину<ref name=":0" />. Аделію Гетьманченко реабілітували [[12 січня]] [[1995|1995 року]]<ref name=":4" />.
[[23 листопада]] [[1990|1990 року]] КГБ Української ССР по [[Одеська область|Одеській області]] закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину<ref name=":0" />. Аделію Гетьманченко реабілітували [[12 січня]] [[1995|1995 року]]<ref name=":4" />.


Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували [[31 січня]] [[1997|1997 року]] Військовою прокуратурою Західного регіону України<ref name=":0" />.
Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували [[31 січня]] [[1997|1997 року]] Військовою прокуратурою Західного регіону України<ref name=":0" />.

Версія за 12:46, 22 квітня 2024

Гетьманченко Василь Іович.jpg
Ім'я
Василь Іович Гетьманченко
Народився
Національність
Діяльність
зв’язковий ОУН на Південній Бессарабії, громадський та політичний діяч, просвітянин, інженер-конструктор

Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані.

Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований більшовиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.

Життєпис

Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині[3].

Освіта

1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].

У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[4]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].

1922 року — студент інженерного факультета Вищої чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].

У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі[1]. З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині[5].

  • 1920-ті, у Празі

    1920-ті, у Празі

  • 1920—1930-ті

    1920—1930-ті

Кар'єра

Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[6]: споруджував будинки, будував мости і дороги[3].

Громадська діяльність

Протягом 1930-х років брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[7]. Згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків[8]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[9].

1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на теренах Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента[10].

За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955) Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[11][12][13].

Вбивство

Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2].

Його 2-поверховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[14].

У катівні НКВД Василя Гетьманченка закатували[12][7], він не дожив до суду та помер 13 жовтня 1940 року в Аккерманській лікарні[2] у віці 38 років.

Особисте життя

1937 року одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана[3].

Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44[14].

Родина

  • Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[15].
  • Оксана (нар. 1939) — донька[2].
  • Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].

Реабілітація

23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[15].

Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].

Пам’ять

Пам'ятник на Руському кладовищі, Чернівці

На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].

1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[8]:

Як загинув В. Гетьманченко.png

Див. також

Примітки

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  2. ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 Іван Фостій: стаття «Безпідставно звинувачені, злочинно покарані», книга «Реабілітовані історією. Чернівецька область», 3-й том; с. 145—148. — Чернівці (2014)
  4. ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
  5. ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р.
  6. ↑ Документ УКГБ УССР по Одеській області №9642 від 6 грудня 1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  7. ↑ 7,0 7,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
  8. ↑ 8,0 8,1 Свобода 1997, № 5
  9. ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
  10. ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
  11. ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
  12. ↑ 12,0 12,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
  13. ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
  14. ↑ 14,0 14,1 Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005 — Камчик, фото Галини Скоморохової
  15. ↑ 15,0 15,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023
Отримано з https://akkermanika.org/index.php?title=Гетьманченко_Василь_Іович&oldid=9472