Гетьманченко Василь Іович
Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані.
Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований більшовиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.
Життєпис
Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині.
Освіта
1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].
У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[3]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].
1922 року — студент інженерного факультета вищої Чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].
У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі[1]. З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині[4].
1920-ті, у Празі
1920—1930-ті
.jpg)
.jpg)
Кар'єра
Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[5].
Громадська діяльність
Протягом 1930-х років брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[6]. Згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків[7]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[8].
1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на теренах Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента[9].
За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955) Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[10][11][12].
Вбивство
Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2].
Його 2-поверховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[13].
У катівні НКВД Василя Гетьманченка закатували[11][6], він не дожив до суду та помер 13 жовтня 1940 року в Аккерманській лікарні[2] у віці 38 років.
Особисте життя
Був одружений на Тарангул Аделії Дмитрівні[2]. 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана.
Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44[13].
Родина
- Гетьманченко Аделія Дмитрівна — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[14].
- Оксана — донька[2].
- Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].
Реабілітація
23 листопада 1990 року КДБ Української РСР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[14].
Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].
Пам’ять
На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].
1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[7]:
Див. також
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 2,11 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
- ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р.
- ↑ Документ УКГБ УССР по Одеській області №9642 від 6 грудня 1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ 6,0 6,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 7,0 7,1 Свобода 1997, № 5
- ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
- ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
- ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
- ↑ 11,0 11,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 13,0 13,1 Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ 14,0 14,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023