Гетьманченко Василь Іович: відмінності між версіями
Рядок 64: | Рядок 64: | ||
Після того як [[Совєтська окупація|СССР окупував Бесарабію]], Василя Гетьманченка заарештували — [[30 липня]] [[1940|1940 року]] в [[Білгород-Дністровський|Аккермані]]. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН<ref name=":0" />. | Після того як [[Совєтська окупація|СССР окупував Бесарабію]], Василя Гетьманченка заарештували — [[30 липня]] [[1940|1940 року]] в [[Білгород-Дністровський|Аккермані]]. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН<ref name=":0" />. | ||
Його | Його двоповерховий будинок за адресою [[Вулиця Олімпійська|вул. Беліковича]], 44 відібрали, а сім'ю виселили<ref name=":6">[https://www.facebook.com/photo/?fbid=7375891935809592&set=pcb.1410882479534512&locale=uk_UA Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005] — Камчик, фото Галини Скоморохової</ref>. | ||
У [[НКВД в Аккермані|катівні НКВД]] Василя Гетьманченка закатували<ref name=":2" /><ref name=":1" />, він не дожив до суду та помер [[13 жовтня]] [[1940|1940 року]] в Аккерманській лікарні<ref name=":0" /> у віці 38 років. | У [[НКВД в Аккермані|катівні НКВД]] Василя Гетьманченка закатували<ref name=":2" /><ref name=":1" />, він не дожив до суду та помер [[13 жовтня]] [[1940|1940 року]] в Аккерманській лікарні<ref name=":0" /> у віці 38 років. | ||
==Особисте життя== | ==Особисте життя== | ||
[[1937|1937 року]] Василь одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні ({{Нар|так}} [[1909]]). [[1939|1939 року]] в подружжя народилася донька — Оксана<ref name=":7" />. | |||
[[1937|1937 року]] одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні ({{Нар|так}} [[1909]]). [[1939|1939 року]] в подружжя народилася донька — Оксана<ref name=":7" />. | |||
Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою [[Вулиця Олімпійська|вул. Беліковича]], 44<ref name=":6" />. | Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою [[Вулиця Олімпійська|вул. Беліковича]], 44 (нині — вул. Олімпійська)<ref name=":6" />. Будинок спроєктований самим Василем Гетьмаченком<ref>Інформація від Оксани Караванович — доньки Василя Гетьманченка.</ref>. | ||
<gallery mode="packed" heights="300"> | |||
Аделія та Оксана Гетьманченко.jpg|Аделія та Оксана Гетьманченко, фото початку [[1940-ві|1940-х]] | |||
Будинок Василя Гетьманченка.jpg|Будинок Гетьманченків, нині — [[Вулиця Олімпійська|вул. Олімпійська]], 44 | |||
</gallery> | |||
===Родина=== | ===Родина=== |
Версія за 15:03, 22 квітня 2024
Василь Іович Гетьманченко (нар. 22 березня 1902, с. Дальнічень, Аккерманський повіт — пом. 13 жовтня 1940, Аккерман) — український громадський та політичний діяч 1930-х років; зв’язковий ОУН на теренах Південної Бесарабії; віце-президент товариства «Просвіта» в Аккермані.
Інженер-конструктор, журналіст буковинської газети «Час». Закатований більшовиками в Аккермані під час першої совєтської окупації міста 1940 року.
Життєпис
Василь Гетьманченко народився 22 березня 1902 року[1] в селі Дальнічень на Аккерманщині[2] у багатодітній родині[3].
Освіта
1916 року вступив до вчительської семінарії в Аккермані, а 1921 року, з початком румунської окупації, виїхав у Бухарест[1].
У Бухаресті був членом товариства українських студентів «Зоря»[1], в яке входили 25 осіб — українських емігрантів, в тому числі з Буковини та Бесарабії[4]. Від «Зорі» Василя обрали делегатом на перший з'їзд Центрального Союзу Українського Студентства 1922 року в Празі[1].
1922 року — студент інженерного факультета Вищої чеської технічної школи в Празі[1]. Здобув освіту інженера-конструктора[2].
У січні 1923 року Український громадський комітет у Празі зареєстрував Гетьманченка як емігранта в Чехословаччину. Станом на жовтень 1928 року — студент Українського педагогічного інститута ім. Драгоманова в Празі. У 1929—1930-х роках — студент правового факультету Українського університета в Празі[1].
З 1931 року — член Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах у Чехословаччині. Вже переїхавши в Аккерман, продовжував бути жертводавцем товариства (1936)[5].
Кар'єра
Василь працював журналістом у буковинській газеті «Час», яку випускали протягом 1928—1940 років[2]. В Аккермані працював інженером-підприємцем[6]: споруджував будинки, будував мости і дороги[3].
Збереглося креслення будинку авторства Василя Гетьманченка.
Громадська діяльність
Протягом 1930-х років Василь брав активну участь у громадській та політичній діяльності на Південній Бесарабії[7]. Він згуртував драматичний гурток, в тому числі хор із 80 співаків[8]. Енциклопедія сучасної України відзначає Василя Гетьманченка як одного з «керівників українського національного відродження в Аккермані» — разом із Мартирієм Галиним та Ільком Гаврилюком[9].
1936 року згаданий у статті «Басарабія — забута країна» про українську громаду Аккермана (автор — Роман Голіян, часопис «Діло», Львів)[10].
Віце-президент «Просвіти» в Аккермані
1936 року — один із співзасновників товариства «Просвіта» в Аккермані, першого на Бесарабії. Василь очолив у ньому посаду віце-президента[11].
Зв'язковий проводу ОУН на теренах Південної Бесарабії
За інформацією з книги «Організація Українських Націоналістів 1929—1954» (Париж, 1955) Василь Гетьманченко діяв зв’язковим проводу ОУН (Організації українських націоналістів) на теренах Південної Бесарабії[12][13][14].
Вбивство
Після того як СССР окупував Бесарабію, Василя Гетьманченка заарештували — 30 липня 1940 року в Аккермані. Обвинувачення — керівництво контррозвідувальними органами ОУН[2].
Його двоповерховий будинок за адресою вул. Беліковича, 44 відібрали, а сім'ю виселили[15].
У катівні НКВД Василя Гетьманченка закатували[13][7], він не дожив до суду та помер 13 жовтня 1940 року в Аккерманській лікарні[2] у віці 38 років.
Особисте життя
1937 року Василь одружився на Тарангул Аделії Дмитрівні (нар. 1909). 1939 року в подружжя народилася донька — Оксана[3].
Сім'я проживала у двоповерховому будинку за адресою вул. Беліковича, 44 (нині — вул. Олімпійська)[15]. Будинок спроєктований самим Василем Гетьмаченком[16].
Аделія та Оксана Гетьманченко, фото початку 1940-х
Будинок Гетьманченків, нині — вул. Олімпійська, 44
Родина
- Гетьманченко Аделія Дмитрівна (1909—1958) — дружина; заарештована 14 квітня 1945 року, вирок — ув'язнення у виправно-трудовому таборі терміном на 7 років[17].
- Оксана (нар. 1939) — донька[2].
- Тарангул Орися Дмитрівна (нар. 1914) — сестра дружини[2]; члени НКВД заарештували її 25 березня 1941 року, звинуватили у «зраді батьківщині» та розстріляли 27 липня 1941 року в тюрмі НКВД у Києві[2].
Реабілітація
23 листопада 1990 року КГБ Української ССР по Одеській області закрив справу Василя Гетьманченка за відсутністю складу злочину[2]. Аделію Гетьманченко реабілітували 12 січня 1995 року[17].
Сестру дружини Орисю Тарангул реабілітували 31 січня 1997 року Військовою прокуратурою Західного регіону України[2].
Пам’ять
На Руському кладовищі в Чернівцях донька Гетьманченків Оксана встановила пам’ятник репресованим рідним Тарангул Орисі, Гетьманченку Василю та Гетьманченко Аделії[2].
1997 року в американській газеті «Свобода» вийшла стаття: «Як загинув В. Гетьманченко»[8]:
Див. також
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 Документ з архіву УССР щодо Василя Гетьманченка від 28.12.1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ 2,00 2,01 2,02 2,03 2,04 2,05 2,06 2,07 2,08 2,09 2,10 Старик Володимир: Розстріли в Чернівцях в червні-липні 1941 р., Scribd, 29 липня 2021, переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Іван Фостій: стаття «Безпідставно звинувачені, злочинно покарані», книга «Реабілітовані історією. Чернівецька область», 3-й том; с. 145—148. — Чернівці (2014)
- ↑ З життя студентів на еміграції — Українське життя (Луцьк), №9 від 05.10.1922, сторінка 2
- ↑ Жертводавці Товариства для допомоги Українській господарській академії в Подєбрадах, ЧСР. 1936 р.
- ↑ Документ УКГБ УССР по Одеській області №9642 від 6 грудня 1989 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ 7,0 7,1 Наукове товариство ім. Шевченка у Європі: Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). т. 1 с. 365—378 — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 8,0 8,1 Свобода 1997, № 5
- ↑ А. І. Жуковський: Бессарабія, Енциклопедія сучасної України, 2003
- ↑ Роман Голіян «Басарабія — забута країна» — Діло, № 241, 25 жовтня 1936 — Львів
- ↑ Grefa Trib. Cetatea Alba S. I — Viitorul, № 8679 від 1936-12-13
- ↑ Організація Українських Націоналістів 1929-1954; збірник статтей у 25-ліття ОУН. (На чужині: Вид. 1-ї Укр. Друкарні у Франції, 1955), стор. 219
- ↑ 13,0 13,1 Верига Василь: Втрати ОУН в часи Другої Світової війни — с. 49 — Торонто : Новий Шлях, 1991., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ Гривул Тарас: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Розділ «Чисельність підпільної мережі ОУН на території УРСР в 1940–1941 роках» — с. 265 — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 1992., переглянуто 30 серпня 2021
- ↑ 15,0 15,1 Заява комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 17 лютого 2005 — Камчик, фото Галини Скоморохової
- ↑ Інформація від Оксани Караванович — доньки Василя Гетьманченка.
- ↑ 17,0 17,1 Гетьманченко-Таранчук Аделя Дмитрівна – Український мартиролог ХХ cт. Документи ДА Чернівецької області, Державна архівна служба України, переглянуто 21 травня 2023